А ти знову нап’єшся і підеш у море,
адже п’яним воно завжди по коліна.
Ти казав,що поїдеш якось у гори,
і складеш свою мрію з трави і каміння.
Твоє сонце росте із гарячих пісків,
за вікнами потягів сходить помірно,
ти знайшов нових друзів, простив ворогів
і кожну поразку приймаєш покірно.
Ти очима її обличчя шукаєш
серед гамірних ринків й автобусних станцій.
У найзліших місцях все одно пам’ятаєш
про добро,що лежало у неї між пальців.
Розвіває вітер легку сорочку,
засипає піском твої сірі очі.
Кожен сон зустрічаєш,скрутившись клубочком,
кожен ранок здаєш свою постіль ночі.
Залишай своєї присутності знаки –
химерні малюнки,порожні конверти,
щоб вона могла легко їх розпізнати,
щоб ставала щира,проста і відверта.
Коли спогадів зграї приходять з припливом,
і жалять тебе,мов холодні медузи,
не чекай,передай через чайок крикливих,
що більше не маєш натхенниці й музи.
Передай, що прощатися варто рішуче.
Передай,що прощати потрібно щиро.
Якщо біль,то повинен бути пекучим,
а кохання – солодким,вільним,щасливим.
Ти нічого не вмів, і вона не вміла,
але вчили літати вас зорепади.
Вона просто добро між пальців носила,
а ти літні зірки їй приносив до хати.
Вже повітря тремтить і чекає осені,
сонце з моря виходить пізно й ліниво.
Вона ті зірки зберігає досі,
а ти далі чекаєш нового припливу.
(0 оцінок, середня: 0,00 з 5)Щоб залишити оцінку, вам необхідно зареєструватися.
Loading...
Мені сі вдало.Хто це.Мабуть хлоп.ФИСТ 😯 Мене раньше теж так гребло…..