Про те,що буде знає лише бог,
Та й той в своїх думках тепер не певен-
Хіба заради цього рай засох,
Бур*ян поріс і простелився терен?
Якби ж бог знав,що марно він не спав,
І сам себе шість днів морив даремно –
Він глину з ребрами даремно б не шукав
і світло не робив би там де темно.
Якби ж бог знав, що ниці “слизняки”,
Які так гордо звуть себе: “ЛЮДИНА”,
В болото втопчуть хрестики й вінки
Й на зміну вірі в світ прийде машина.
Відійде страх за рамки сірих днів,
Спаде омана,знищивши оскому
І бог знайде притулок в лоні снів,
А потім й зовсім не прийде додому.
15.03.12
Теги: вірш, вірш про Бога, вірш про людину, поезія
(1 оцінок, середня: 5,00 з 5)Щоб залишити оцінку, вам необхідно зареєструватися.
Loading...
Думаю він знав, що робить, коли виганяв з раю. Погляньте на Землю – що робиться тут. Те ж саме було б і там.
Все це образно звісно ж.
Людина є людина.
А в “шкірах” робляться великі речі, в плані масштабності, а не необхідності.
Взагалі тема лоскітна і говорити багато хочеться, але це поки що нічого не змінить.
Дякую за вірш.