Чи існує внутрішнє золото,
яке світліше від злитків
і цінніше за власну вигоду?
Чи існує достатній поступ,
для досягнення світлості
без одеж із шовку
і без паломництва?
Чи існує людина – голуб,
що несе у собі символи миру
і на закінченні днів своїх
для якої буде соромно –
не народитися знову.
Щоби змінити цей світ для усіх,
а не лише себе у ньому…

Ці слова ще будуть чути наші діти,
хоч і народжені вони дідами,
на зорі відомого нам світу,
який очі наші не застали.
Словами цими і кохали й жили,
війнами гриміли між містами.
Ці слова ніякого не знали стриму.
Разом з ними всі долали вали.
Ці слова від серця і до серця зшиті.
Виткані віками ніби з ниток шовку,
з ними користали гільйотину.
З ними й відмінили смертну кару.
Ці слова нам не дають забитись.
Не дозволять нам стріляти в спину.
Пам’ятати їх потрібно поки є щось,
що дозволить нам казати – “я людина!”

A нa мopi зapaз зливa.
I вci мpiють тyди пoтpaпити.
Як пoтpaпляти щopaзy в дивo
i poбити peчi дивнi – цe вaжкo.
Пoмiтити.
Люди пpaгнyть чoгocь бiльшe.
I щopaзy бiльшe, нiби
зaвтpa –
цiкaвiшe зa вчopa,
a cьoгoднi – цe пaм’ять для зaвтpa.
Miж мopeм i ocтpoвoм зapaз пpoxoдить зливa,
eмoцiй, вpaжeнь, зaxoплeнь!
Зa нeю нa кaтepax cильниx,
гaняють, зpивaючи Далі цікавіше…

Люди – не aнгели!
Hе мaють poзкiшниx кpил,
i ixнi xapaктеpи
дaлекo вiд iдеaлy.
Чacoм бpaкyє нaм cил
щoби пiднятиcя,
зyстpiти oбiйми гpoзи.
Але дocтaтньo
кpиxiтки пoглядy,
щoби дiзнaтиcя –
Ми можем змінити
погоду.

Хмарини на небі,
Як очі – всі схожі!
Деякі ангели, крила не свої.
Люди в пустелі – самотні дерева,
Поле безмежне й журба за межею.
………………………….
У роздумах кожен
Щодня, як хмарини.
В пустелі блукаємо,
Серед живих.
Ми бачимо світло,
На жаль лише світле,
Ми просто дерева.
Самотні.
Хоча й в лісі…

Про те,що буде знає лише бог,
Та й той в своїх думках тепер не певен-
Хіба заради цього рай засох,
Бур*ян поріс і простелився терен?
Якби ж бог знав,що марно він не спав,
І сам себе шість днів морив даремно –
Він глину з ребрами даремно б не шукав
і світло не робив би там де темно.
Якби ж бог знав, що ниці “слизняки”,
Які так гордо звуть себе: “ЛЮДИНА”,
В болото втопчуть хрестики й вінки
Й на зміну вірі в світ прийде машина.
Відійде страх за рамки сірих днів,
Спаде омана,знищивши оскому
І бог знайде притулок в лоні снів,
А потім й зовсім не прийде додому.
15.03.12

Ти подивись о, люд великий,
що робиться у цій країні?
такий народ став грубий й дикий,
й не віддається батьківщині.
Кругом обман, немає ради,
у кожного свій план до зради.
Все продається, все:усе і всюди,
Подумайте ви добре, одумайтесь люди.
бо ж є у цьому світі щось святе,
що у тобі народе наш живе:
любов , віра й надія.
і лиш одна чудова мрія.
Не забувай батьків і родичів своїх,
і тих хто поруч із тобою – всіх!
Чекай ,що буде кращий день ніж був сьогодні,
і не дивись на світ такий,неначе ти в безодні,
в безодні мрій, думок і болі,
чистої води і непростої долі.

Шкіряна черепаха думала
Що їй робити опісля шостої.
Шкіряна черепаха думала
Що їй робити аж до восьмої.
Шкіряна черепаха придумала,
Що їй робити, та було вже пізно.
Шкіряна черепаха нічого не роблячи,
Зламала життя у ліжку.