Візьми трохи розуму в жменю,
запхни собі до кишень.
Нехай його звали Женя,
десь так,як дві тисячі Жень.

Сумлінно ходив на роботу,
співав “пугачовських” пісень.
І вже викликала нудоту
мівіна його кожен день.

Мерщій заведімо собаку!
Або хоча б їжака!
Назвемо його Макака,
най доля його нелегка.

“Ходімо разОм бухнемо”,-
казали йому пацани.
“Ні,хлопці,я просто Женя,
і в мене рвані штани”.

“Женя,ти такий милий”,-
йому щебетали жінки.
“У мене немає мила –
лише діряві штани”.

А ще діряві кишені,
шкарпетки,мов решето,
а що ти порадиш Жені,
коли він не любить шитво?

Якось крізь дірку у шапці
від Жені втекли всі думки.
А через не склеєні капці,
і пальці хотіли піти.

Журились на темних полицях
Гострі,блискучі голки,
неначе сіна копиці,
лежали самотні нитки.

А Женя уперта тварина
Штани не хотів латати.
Казав,що він вільна людина.
“Без дір – я не буду крилатим”.

Та якось приїхалал мама,
сестра і двоюрідна бабця,
насипали солі на рану –
зашили шкарпетки і капці.

Як довго наш Женя плакав,
ще досі наш Женя злиться.
Став дивним дегенератом,
і, кажуть, тепер не миється.

Зламали хлопцеві крила –
зашили штани і капці.
зробили з сина мудила
мама,сестра і бабця.