Певно її мозок закис від безвиході. Страхи це все що керувало нею протягом життя, вона втікала від одної фобії і потрапляла у люблячі обійми іншої і коли здавалось все скінчено і куди не кинь оком видніються жахіття все набрало інших відтінків. Абсолютно інших барв. Так буває коли стоїш довго на холодному вітрі, спочатку холодно, тіло все пробирає до кісток, тремтиш і зубами цокотиш у невідомо якому ритмі, а потім розслабишся і холод входить в тебе, проходить наскрізь і покидає тебе, і вже зовсім не холодно. Так відбулося і з нею…Чого б то я її назвала „вона”? Адже має ця дівчина ім’я, хоч дивне як для нашої місцевості але Аміна теж не погане ім’я. Трохи східне. Насправді найменше клопоту було з ім’ям, а от з усім іншим – проблемки. Аміна боялась усього що могло статись. Уявіть чекає вона автобус, а у неї вже перед очима як вона заходить у автобус, спотикається, падає під колеса, а автобус пре спокійненько їде далі, що вже говорити про фантазії з мостами, дорогами, машинами, поїздами(навіть мовчу про літаки). Та це тільки вершиа айсбергу, Аміна боялась людей, адже не могла нормально розібратись у своїй голові, а тут ще такі самі люди навколо… Що від НИХ очікувати? Га?! Ото ж бо! І вона певно так і далі втікала від усього, ховалась від усіх якби не… Оцим переломним „НЕ” виявилось яблуко. Отаке звичайне яблуко-”епл”. Літнього спекотного ранку випало воно з сумки однієї тіточки. Замріяна Аміна спостерігала за цим яблуком-бунтарем, червонобоким і круглим, воно котилося з невеликої гірки тротуаром. Забруднилося, його червонясті боки стали сіро-чорними, але інерція робила свою справу і воно котилося далі. Підстрибнуло на черговій вибоїні і вискочило на проїжджу частину. Автомобіль марки якої Аміна зовсім не запам’ятала, вона запам’ятала лише колеса великі з фігурними протекторами(„Певно нові” майнуло їй у голові). То була неочікувана зустріч з авто для мандруючого яблука і воно згасло під колесами. То м’яко сказати”згасло”, чвакнуло воно, хрустно, цвиркнуло у всі сторони і змішалось із брудом. Аміна тоді здригнулась. А все навколо жило своїм життям. Машини їздили, люди спішили, сонце смажило. І щось те яблуко, що вже стало зовсім не яблуком, змінило у житті. А саме те що вона, як завжди, уявила себе на місці яблука, вона скидається життям, відстрибує від ям і вибоїн, відбивається від стін та перешкод, котиться у низ, а підштовхують її страхи, наразі вона виїхала своїм життям на умовну проїжджу частину. Куди Аміна піде далі? Покотиться як засмальцьоване яблуко? Буде й далі тинятись як душа без тіла щоб потім зникнути? Ці питання виникали і раніше у її голові, але тепер це все було проілюстровано картинками, запахами та образами. Страхи поволі відступали самі собою. І виявилося, що життя цікаве. Адреналін котрий вона отримувала від боротьби зі страхами приносив страшенне задоволення А яблука стали символом волі до перемоги.
Така собі Аміна живе у мозку багатьох вона акумулює у собі страхи та переборює їх. А ви довели собі що ви не яблуко?
Теги: Apple яблуко
(0 оцінок, середня: 0.00 з 5)Щоб залишити оцінку, вам необхідно зареєструватися.
Loading...
Поки що (бо не доведено інше) все у цьому просторовому вимірі (а саме – де ми існуємо тепер) має свій початок і закінчення. Порівнюючи гомо з епл – та ж “картина маслом”. Але якби я почував себе яблуком – неминучого фіналу бажав би дещо іншого: у цьму випадку краще бути з’їденим
Думаю кожен знайде своє яблуко, але чи зрозуміє він те що знайде – залежить від особистого “нютонізму”.
Кльово, мені дуже сподобалося
Треба тобі писати прозу, не лінуватися, потенціал ого-го який 👿