Холодні вогкі стіни, давлять уже вкотре на не спокійну сіру дійсність. Не свідома манера сприйняття – єдине, що залишилося для порятунку мого, прив’язаного до дверного замка, погляду. Щомиті я і моє найближче друге “Я”, спостерігаєм, чи не повернеться ключ у темній дірці волі. Ми заворожено прикипіли до цього уявного дійства, розвиваємо можливість впливу і наявність у реальності справжніх наслідків візуалізації. Не помічає моє “Я”, як не помічаю і я, що в нашій коробці, невпинно міняється настрій та манера світла. Ніч і день – єдина видима змінна, часова циклічність, яка ніяк не впливає на дію загальмованої реакції. А от саме світло, має можливість генерувати втому повік, хоча, я маю великі підозри, що “Я” не спить ніколи. Воно здається пробирається, навіть у найглибші мої сни і творить там свою диктатуру. Я не бунтую поки що. Поки що я спокійний. Але хімія, яка в цьому мені дуже допомагає, уже дещо набридла.

Мені 20ть років, а я вже переживаю стадію розвитку кризи середнього віку. Вона дивна і тягуча. Як черв’як – аморфна і проникає у глибинні куточки душі, як удав – міцна і потужна, до сліз стискає моє горло і дарує мені кисневе голодування. Сам я – маленька беззахисна мавпа, що давно відкинута від зграї собіподібних. Відсторонена і забута, вже давно спротивлена примітивними звичаями і буденнеми шлюбними іграми заради вигоди. Щоразу втрачаю свідомість і не свідомо помираю у конвульсіях. Перероджуючись, отримую нове сприйняття, нові призми світогляду, які уже не потрапляють у лабіринт не визначених помилок минулого. Я завжди підкоряюсь, ніколи не протестую, хоча мав би. З середини, підле почуття зламаності шкребе булавками моє не треноване, але досвідом броньоване серце. Сумніви всюди мене переслідують, а інколи таке нестримне бажання порвати на шматки слово і дію під назвою «вибір», що аж голова п’янко відлучається від душі і отоді я ховаюся десь… Дивні провали пам’яті і поява у новому місці, далеко від відключки. Мені ще ні разу такі реакції не завдавали злісних наслідків, хіба що кров з носа, або синяк під оком, чи найгірше – зламаний палець, але все ж час від часу, до мене приходить страх від самого себе. А що, якщо я зірвуся і не свідомо поб’ю, чи то підставлю лице набридлому мені боксеру, чи у стадо гопів залізу. Такі перспективи мало ймовірні і мало втішні в разі здійснення ймовірності мізеру.

Сьогодні снився сон, в ньому я потрапив у майбутнє. Там я, цілісно сприймав як належне всі події, які поки, ще не відбулися. В часовому еквіваленті, це була епоха нового суспільства, людство перероджувалося на очах. Дивлячись глобально, я виділив основні етапи формування всесвітньої свідомості людства. Перший етап – старовинний. В ньому ідеали поваги всі зводилися до віку і досвіду. Цінилася думка і сивина. Другий – середньовічний. Він тягнувся більше ніж тягнеться чорна стрічка перевертнів. В ньому повага до старших втратила свою цінність, та й старші розтратили весь розум і досвід, продавши його за кавалки золота. Сивина ж цінилася хіба що, як буденна характеристика. Третій – новітній. Я лише відчув його прихід, але наперед побачив весь той дикий біль і гіркоту від розуміння марнотратства свого часу. Повага перейшла межу дитинства. Там дорослі – були дітьми, а діти сильніше дорослих. У сні, я не проживав деталей, навіть всі події відбувалися якось побічно, так наче мене не було. Але я чітко все бачив і на ментальному рівні відчував глобальний суспільний настрій. Все, що можу сказати, то це – страшенна дитяча цікавість у старовинному періоді в усіх старців, якими рано чи пізно ставав кожний. Це величезна прірва із втраченими, розбитими і загубленими мріями в середньовіччі, на чолі з хворим паразитом – свідомістю, яка заражала своєю чорнотою і виживанням інших. І це – стареча втома мудреця в обличчі дитини новітнього людства, в етапі останньому.

Я чудово розумію, що знаходжуся у середньовіччі, і часто виникають думки, що я народився не в ту епоху, не в той час і не при тих обставинах. Але не я обираю результатів ймовірності випадку. І доводиться далі гризти зуби в усвідомленні, що я тут ніхто, лише маленька самосвідомість, що створила, власне лиш одне, не так важливе для людства, як важливе для себе від нього – коробочку із замком, що досі відкривається в думках, в надії, що вони у мене і мого “Я”, таки вміють матеріалізуватися.

За 20 років ця коробочка зростала і міцніла, як і формувався мій кістяк. Жодного перелому, вивиху чи будь якої іншої травми. Іноді здається, що та коробочка вже обросла м’язами і шкірою, а я у ній в самотності, разом із «Я», там перетравлюємося, хоча й не менше перетравлюємо ми.

В 16 років мене уже встигли охрестити генієм, а все тому, що свого часу я потрапив в колію і надів ще не надіту досі корону слави. Написавши робота, який виконує пошук, надає поради, вносить пропозиції і виправляє вже створені помилки, методом аналізу та проекції подій на 40 років в обидві сторони, я миттєво прогримів і підніс на ноги всі сонні гаманці світу. Творець, такого собі, глобального екстрасенса, доступного всім і одночасно – всюди. З часом моя цифрова імперія розрослася, як ракова пухлина  поверх всього тіла людства. Мене як творця піднесли ледь не до неба і прирекли долю пророка. Наступила нова хвиля технічного розвитку і буквально за два роки, спеціальний пристрій, який було розроблено під мого робота, став невід’ємною частиною в житті кожного. Розвивалися нові робочі апарати, системи, фінансові піраміди, секти і всі вони в наслідок наслідування дії моєї розробки. Величезна частина шарлатанів і чесно людства, мене ж просто зненавиділи, так як я своїм творінням відібрав у них їхній хліб. Людям не потрібні стали психологи, екстрасенси, частково лікарі, ліки, довідкові служби, телепередачі, реклама, зруйнувалися релігійні секти, зменшився об’єм правових органів, усунена проблема влади і чиновництва, робот підняв всесвітню культурну революцію, внаслідок якої було знищено старі атрофовані органи суспільства, знищена армія, відсічені рудиментовані функціонали і при всьому цьому закрита проблема нової революції і протистояння, робот діяв сильніше наркотичної абсистенції, варто було лиш подумати про нього на фоні усіх залежних, як сам ставав частиною дії подібного бажання. В той час я був на висоті!!! Перше обличчя людства, 50% валютного фонду, абсолютна влада, навіть коли її не існувало. І все це лише тому, що я перед ін’єкцією робота в маси, проаналізував лише своє майбутнє, керуючись своїм підлітковим максималізмом і ейфорією від побаченого, не зумів догадатися про наслідки.

Мені 20 років, після того, як я продав ідею і робота, я познайомився зі своїм «Я». Саме тоді я повністю зрозумів принцип дії свого винаходу і чому він став новітнім ідолом людства. Саме тоді я завів розмову з «Я» і годинами, а часом днями його слухав. Старався зрозуміти ще більше все що досі не міг, частково це робив, але від перевтоми часто млів і прокидався десь серед не знайомого люду, який вже встиг мене призабути. Саме тоді я побачив той результат роботи своїх рук, якого не бачив досі, чи просто не хотів бачити. Світ змінився, а люди стали ще байдужіші ніж були. Беземоційні тіла, яким потрібно вічно працювати, щоб заплатити за те, що вони працюють. Без І так далі характеристики, що вкинули мене у страшенну депресію і відчуття вини. Розвинулась криза середнього віку, це коли я дотягнув до того часу, що зрозумів – ніякий робот і все моє діяння, не стали чимось корисним людству ні на грам глюкози не підживило його. І будь який контакт, окрім як з моїм другим «Я», став не потрібним мені.

Закрившись в коробочці, не виходячи на сонце, я місяцями спілкувався лиш зі своїм «Я». Ніяк не міг зробити вибір. Відкрити секрет робота чи ні. І що він за собою може потягнути? Розвал, чи відбудову? Запитати ж в когось я не міг, і в «екстрасенса» теж. Бо знав, з розповідей мого «Я», отримати в відповідь, я міг лише – мрію.

 

[poll id=”2″]

Теги: суспільство, технології, футуризм, що буде як мрії здійсняться