Зима не зима,а любові нема.
Не смішно,не сніжно лише марнота.
Зорі мов очі,запалюють ночі
Колише мрії у снах самота…
Я бачити хочу, я вірити хочу
Як прийде зима й замете все довкола.
Бажання ,неначе молитву ,шепочу
Аж серце щемить від тихого болю.
Та знаю, під ранок,якоїсь там днини
Почнеться казкова зимова пора.
І кожен у колі своєї родини,
Зустріне найкращі у світі свята.
І будуть почуті твої бажання,
І мрії твої здійсняться за мить,
Увірветься у серце твоє кохання
А душу зима звеселить…

Здається мрії – білі лебеді,
Життя – безмежний океан.
Дивись, поплавали і знову внебо
Поринули в густий туман…
Думки-кораблики безкрилі
Вітри вертають їх до дому .
Пошарпані гойда вітрила,
Та непотрібні вони нікому.
А біль ,що стогне з дна безодні,
А жаль, що чайки рознесли
Людські діла , а чи Господні?
Океан і небо – все з води.

Прийшла зима , мов біла відьма,
Замалювала поля , ліси
І навіть сонечко поблідло
Від цієї білої краси.
Стоять дерева в білих шубках ,
Під склом дрімає річечка,
Біжать звірятка в нірки хутко
Бо дуже скоро ніченька.
Зима -чаклунка дуже вправна
На дива й казки багата .
Шанують люди її здавна
За Новорічні та Різдвяні свята!
Їй Дід Мороз допомагає:
Приводить кожен Новий рік,
У казку двері відчиняє,
Приносить щастя на поріг!
Зима, зима чарує досі,
Мороз малює на вікні,
По снігу ходять тіні босі,
А внебі хмари голубі!!!

Усе, що лягло на папері
Усе лише пусті слова
Лежу, вдивляючись у стелю,
А бачу сині небеса…
Встати б та ноги оніміли
Жахлива безпорадність, марнота.
Якби мені крила я б полетіла
У мрії – в небеса…
Усе, що так важко тримати у серці
Усе, що наболіло, напекло
Вночі відлунням обізветься
Через сонне заплакане скло.
Сховатись б від світу
У мріях своїх
У небо летіти
Подалі від всіх,
А все, що лягло на цьому папері –
То все лише пусті слова
І я встаю відкрити двері,
А там за ними пустота.

Чому у небі сірі хмари,
Чому блакить така сліпа?
Чому тобою нічка марить
Чому не можу спати я?
Годинник квапиться біжить,
Спливає північ в сяйві зір.
Чому так серденько болить?
Немов розділене навпіл…
чому?

Я думаю мамо!
Що щастя – це міф.
Дитяча казка з добрим кінцем
Я довго вірив та більше не зміг,
Сховався за сильнішим плечем.
Мені соромно мамо!
Від поразок своїх.
Мені холодно мамо!
Без тепла рук твоїх.
Вернутись б додому.
В садочок вишневий.
Мені важко самому,
Мені важко без тебе.
Я думаю мамо,
Що щастя було,
Далеко в дитинстві у твоїх обіймах
І кращого щастя я не знайшов
Ні на яву, ні у мріях.

Згубилася віра, пропала надія

Солодка любов полином поросла

Залишилась одна заповітная мрія

Та високо в небі блукає вона…