Поезія – це музика Душі.
Нема для неї клітки чи кордонів.
Легке сопрано – сонячний мотив,
Чи баритон розгніваного грому.
Поезія злетить у небеса
І розіб’ється об стіну “байдужість”…
Це крила,вільний вітер і краса.
Важкі кайдани,що лягли на душу.
Поезія – це первородний гріх.
Це Божий дар і головна святиня.
Поезія – це сльози і це гріх.
Поезія – це ницість і гординя.
Поезія – це кара і це дар.
Поезія – це незбагненне чудо…
Поезію і душу хто продав,
Той проклятий на віки-вічні буде.
Поезію, Поете, не лишай
На роздоріжжі,бо вона загине.
Поезія для тебе то душа.
А без душі ти вже і не людина…