відчувати себе українцями у власній країні

залишається закритися у резерваціях,

ліпити із глини, пекти короваї,

і що це буде за держава,

де від неї ховатимуться свої…

коли не лікують пілюлі,
вірші і прибирання, чаї і інші методи,
як це назвати – розпач? розпука, біда?

закопатись би під сніг і більше не зійти,
стати би каменем на тисячу років,
бо що залишається? –
помалу вмирати ще років п”ять чи п”ятдесять?

невже людині так багато треба? –
трохи місця для крил, щоб накрити ними
тих хто близько й здаля,
щоб злетіти і пити чай на своїй хмарці,
і не самій, і все
тоді можна вмирати ще довго.

Якщо хтось знає, куди зникає
співчуття (уява серця)
давайте знати! давайте знати!
На весь голос співайте про це
і танцюйте, ніби втратили розум,
веселіться під хиткою вербою,
яка знову збирається плакати.

Навчу мовчання
усіма мовами
методом вдивляння
у зоряне небо,
на щелепи синантропа,
в політ метелика,
в нігтики дитини,
в планктон
і візерунок сніжинки.

Повертаю до любові
Увага! Скористайтеся!
Ви лежите на вторішній траві
у сонці по горло,
а вітер танцює
(той вторішній баламут
куйовдить ваше волосся)
Пропозиції у розділі: Сон.

Потрібна особа,
щоб оплакувати старців,
котрі у притулках
помирають. Прошу
звертатися без свідоцтв
і письмових заяв.
Папери знищуватимуться
без реєстрації.

За обіцянки мого чоловіка,
котрий спокушав вас кольорами
світу людей, його шумом,
піснею з вікна, гавканням з-за стіни,
що ніколи не будете ви одні
в темноті, і в тиші, і без подиху –
відповідати не можу.
Ніч, вдова Дня.

Носити в собі свято життя
безмежне поле і влітку море
Будиночки як з мультика
що притулені до стіни замку
в ущелині між Замковою і іншою горою
Носити колядки і дідух з-під стола прабабці
горіхи і груші терпкі
весільні пісні і різання короваю
Носити в собі міста і дороги
дерева і захід сонця
Носити людей, їхні біди і щастя
і себе час від часу носити
Жити.

****
Вночі опускається місяць
ближче до землі
опускається небо
А чи ж не схитрила земля
тягнучись увись кожним паростком
кожним чолом

****
ти не віриш у землетрус, що
мав бути вночі,
не віриш у весняну повінь,
що затопить поля і ліси,
не віриш, що зима не відійде,
не віриш у себе,
в зневіру і в крик
тому, що в вище віриш,
в те, що більше за тебе, за крик і за віру.

****
тримаюся за букви,
чого ж іще триматися
людей? – зрадять
дверей? – зачинені
соломинки? – потопить
тримаюся за інформацію,
кажуть, це цінне у наш неспокійний час

****
свідомість гоїть рани тимчасово
перетворює їх на пам”ять, на сон
і носимо свою маленьку ношу
такі мізерні, названі людьми

****
Падати у сни наче в спасіння
Шукати там спокій
Обережно ступати у лабіринти
Натикатися на стіни і рельси
Потім утікати звідти дуже свідомо
До світла

і ця енна спроба
любити цей світ
таким як він є
жорстоким і несправедливим
знову буде невиправданою
знаю
це моє право робити помилки

Говориш

Говориш
коли б ми були разом
я приносив би зранку
молоко і булочки

Ми мали б
одні двері
одне світло
одну ніч

Але нас ділять
ключі
сходи
квартири
очі чоловіка
очі жінки
навіть плакуча верба на подвір’ї
під якою нам не можна цілуватися

Говориш
ти для мене як схід сонця
щоб його побачити
я повертаюся до людей спиною.

***

Мої очі

З самого ранку
мої очі збирають
жовті сонця
руді кротів гірки
білі плями гусей

Мої очі без твоїх очей
Неуважні, розгублені
Гублять по-дорозі
Позбираний світ

Ввечері
Вони як пусті кошики
Які вішаю
на місяці
****
Глечик

У мене на столі
Глечик із глини
Його зробив старий гончар
Щоб матері носили молоко
Він пахне травами і сонцем
Такий глечик носить дівчина
Пряма як тополя
В такому глечику
Христос воду перемінив на вино
В моєму глечику
Живуть соняшники
Від тебе

****
Поцілунки

Поцілунки заховані
у синьому кущі
у кошику дощу

Тихо
хтось іде
Серце Темної Брами
змилуйся над нами

Поцілунки краплі сонця
безмежжя
пахне материнкою

Поцілунки гаряче крило вогню
Їх слухає повітря
ніч
день
За ними немає
ані землі
ані неба
ані самотності

Поцілунки тополиний пух
спи спокійно
я з тобою
я буду з тобою
як відійде ніч

Поцілунки срібні
що сідають на волоссі
як іній

Поцілунки даремні
закриваєш очі
не обманеш

Поцілунки чорні
міцно обмотані шнурками
летючих мишей
аби не втекти

****

Закохана

Йде вулицею
ніби танцює
у балеті

Посміхається
до дитини в візочку
до горобця
що загубив десь хвіст
крапки на платті її думки
мають колір його очей

З ранку
повторює найкраще ім’я
і виходить з дому
в одній панчосі

НЕБО

З цього треба було почати: небо.
Вікно без підвіконня, без штор і без шиб.
Отвір і нічого крім цього,
але навстіж відкритий.

Я не мушу чекати на ясну ніч,
ані задирати догори голову,
щоб роздивитися небо.
Небо у мене за плечима, під рукою і на повіках.
Небо щільно загортає мене
і підносить угору.

Навіть найвищі гори
не ближчі до неба,
ніж найглибші долини.
У ніякому місці його немає більше,
ніж в іншому.
Хмара так само безцеремонно
привалена небом, як і труна.
Кріт так само возноситься на небо,
як сова, що махає крильми.
Річ, яка падає в прірву,
падає з неба у небо.

Сипкі, рідкі, скелясті
сяючі і летючі
шматки неба, крихти неба,
повіви неба і гори.
Небо є всюдисюще,
воно навіть у темноті під шкірою.

Я з”їдаю небо, викидаю небо.
Я пастка у пастці
мешканець у мешканні
обійми, що обіймають
відповідь у відповіді на питання.

Ділити на небо і землю –
неправильно розуміти
цю єдність.
Це дозволяє лише пожити
за точнішою адресою,
яку б швидше знайшли,
якби мене шукали.
Мої особливі прикмети –
захоплення і розпач.

Niebo

Od tego trzeba było zacząć: niebo.
Okno bez parapetu, bez futryn, bez szyb.
Otwór i nic poza nim,
Ale otwarty szeroko.

Nie muszę czekać na pogodną noc,
ani zadzierać głowy,
żeby przyjrzeć się niebu.
Niebo mam za plecami, pod ręką i na powiekach.
Niebo owija mnie szczelnie
i unosi od spodu.

Nawet najwyższe góry
nie są bliżej nieba
niż najgłębsze doliny.
Na żadnym miejscu nie ma go więcej
niż w innym.
Obłok równie bezwzględnie
przywalony jest niebem co grób.
Kret równie wniebowzięty
jak sowa chwiejąca skrzydłami.
Rzecz, która spada w przepaść,
spada z nieba w niebo.

Sypkie, płynne, skaliste,
rozpłomienione i lotne
połacie nieba, okruszyny nieba,
podmuchy nieba i sterty.
Niebo jest wszechobecne
nawet w ciemnościach pod skórą.

Zjadam niebo, wydalam niebo.
Jestem pułapką w pułapce,
zamieszkiwanym mieszkańcem,
obejmowanym objęciem,
pytaniem w odpowiedzi na pytanie.

Podzial na ziemię i niebo
to nie jest właściwy sposób
myślenia o tej całości.
Pozwala tylko przeżyć
pod dokładniejszym adresem,
szybszym do znalezienia do znalezienia,
jeślibym była szukana.
Moje znaki szczególne
to zachwyt i rozpacz

Крапля дощу

Ударом палиці
будите воду в скалі
помножуєте хліб і рибу
придумуєте колесо
алфавіт
видумуєте гріх
досконалість
право сильнішого
сонцю
наказуєте крутитися
навколо землі
землі
наказуєте крутитися
навколо сонця
Христоси, Гамураби,
Комумби, Оппейгеймери
Дон Кіхоти, Дон Жуани
керуєте душами,
тілами
винаходите порох
відкриваєте Америки
електрику
теорії відносності і безвідносності
роздуваєтесь від пихи
важите всесвіт
розв’язуєте рівняння нескінченості
женетеся за звуком
доганяєте світло

за кожним вашим винаходом
за кожним чудом
техніки і метафізики
іде смерть

смерть на хресті
смерть всіх цивілізацій
смерть концентраційних таборів
смерть атомна

щоразу досконаліша
щоразу загальніша
щоразу вишуканіша
щоразу оригінальніша
щоразу винахідливіша
смерть

Майстри результивності
чи тому що
у творенні світу
ваша участь мізерна
як крапля дощу
ви вдосконалюєтесь
у цивілізуванні вмирання

Kropla deszczu – Małgorzata Hillar

Uderzeniem laski
budzicie wodę w skale
Rozmnażacie chleb i ryby
Wynajdujecie koło
alfabet
Wymyślacie grzech
doskonałość
prawo silniejszego
Słońcu
każecie kręcić się
dokoła ziemi
Ziemi
każecie kręcić się
dokoła słońca
Chrystusowie Hammurabiowie
Kolumbowie Oppenheimerowie
Don Kichotowie Don Żuanowie
Sprawujecie rządy dusz
rządy ciał
Wynajdujecie proch
Odkrywacie Ameryki
elektryczność
teorie względności i bezwzględności
Rozpuszczacie pawie ogony pychy
Ważycie wszechświat
Rozwiązujecie równania nieskończoności
Prześcigacie dźwięk
Dościgacie światło

A za każdym waszym wynalazkiem
za każdym cudem
techniki i metafizyki
idzie śmierć

Śmierć krzyżowa
Śmierć wszystkich inkwizycji
Śmierć obozów koncentracyjnych
Śmierć atomowa

Coraz doskonalsza
coraz powszechniejsza
coraz bardziej wyszukana
coraz bardziej pomysłowa
coraz bardziej wynalazcza
śmierć

Mistrzowie konsekwencji
Czy dlatego
że w stworzeniu życia
wasz udział jest nikły
jak kropla deszczu
doskonalicie się
w cywilizowaniu umierania

Жінка

Мусить мати вибір
Змінюватися, щоб тільки нічого не змінилося
Це легко, неможливо, важко, варто спробувати
Очі у неї, якщо треба, раз сині, а раз сірі
чорні, веселі, без причини повні сліз
Спить з ним як перша ліпша, єдина у світі
Народить йому четверо дітей, жодної дитини, одну
Наївна, але найкраще порадить
Слабка, але все зробить
Немає голови на плечах, то буде її мати
Читає Ясперса і жіночі журнали
Не знає до чого шурупчик і побудує міст
Молода, як завжди молода, все ще молода
Тримає в руках горобчика зі зламаним крилом
свої гроші на довгу і далеку подорож
сокирку для м’яса, компрес і стакан горілки
Куди вона так біжить, чи не втомилася
Та ні, тільки трішки, сильно, так собі
Або його любить, або собі вперлась
на добре, на недобре і на милість Божу

Portret kobiecy

Musi być do wyboru.
Zmieniać się, żeby tylko nic się nie zmieniło.
To łatwe, niemożliwe, trudne, warte próby.
Oczy ma, jeśli trzeba, raz modre, raz szare,
czarne, wesołe, bez powodu pełne łez.
Śpi z nim jak pierwsza z brzegu, jedyna na świecie.
Urodzi mu czworo dzieci, żadnych dzieci, jedno.
Naiwna, ale najlepiej doradzi.
Słaba, ale udźwignie.
Nie ma głowy na karku, to będzie ją miała.
Czyta Jaspersa i pisma kobiece.
Nie wie, po co ta śrubka i zbuduje most.
Młoda, jak zwykle młoda, ciągle jeszcze młoda.
Trzyma w rękach wróbelka ze złamanym skrzydłem,
własne pieniądze na podróż daleką i długą,
tasak do mięsa, kompres i kieliszek czystej.
Dokąd tak biegnie, czy nie jest zmęczona.
Ależ nie, tylko trochę, bardzo, nic nie szkodzi.
Albo go kocha, albo się uparła.
Na dobre, na niedobre i na litość boską.