В кімнаті холодно. Светр.

Том Йорк вічно сумуючий.

З повітрям вдихаю рутину.

Й невистачає тільки одного

Людського тепла…

                           чи просто алкоголю

Зараз я молода і красива. Настане момент, коли мене залишить молодість. І я зостанусь просто красивою. Красивою внутрішньо. Світло та мудрість наповнюватиме мене з середини.

В очах вогник. Той самий вогник, який дає іскру всьому тілу.

Медовий пилок виступить на шкірі золотистим світінням. Світінням спокою й умиротворення, достатку й щастя. Зморшки майже непомітні. Й доторкнувшись, відчуєш під пальцями оксамитову ніжність шкіри. Шкіри, просякнутої гідністю, силою та любов’ю.

Зараз я молода і красива. Настане день, коли я зостанусь просто красивою.

А з Вами часом не траплялося відчуття ніби щось всередині зламалося, ніби чогось не вистачає? Ти прагнеш до мети. Ніщо не стає тобі на заваді. Гнівна критика з боку інших, незнання і невміння, заздрощі, лінь та інші людські слабкості. Ніщо на заваді. Тільки Ти і Твоя ціль, все інше не має значення. І ось наступає той самий момент, коли якась частинка Вас чи то зламалася, чи то просто загубилася. От чогось не вистачає. Ніби якась деталь вилетіла. Деталь-деталь, якесь малесеньке, але певно найважливіше, коліщатко випало на цьому тернистому шляху. Відчуваєш? Так от знайшовши цю деталь – ти віднайдеш себе, а це і є Ціль, призначення людини.

Це був той хлопець.

Це був той самий хлопець, котрий тікав

Котрий тікав від труднощів життя

Не біжи, чуєш, зупинися, чуєш кажу

Я не встигаю за тобою , чуєш

Не в ту ти сторону побіг

Я прошу, тільки не біжи

Нічо ж не зміниться

Я ж тебе прошу, зупинись.

Ну вихід є

Ну ось він зовсім поруч

Тільки не тікай

Ходім зі мною

Я прошу не тікай

Бо ти ідеш до дна

І я з тобою

Бо ти як море.

Море у мені

Море почуттів і спогадів в житті

Бо ти як море

Море позитиву, радості й добра

Море пристрасті й турботи

Море палкості й любові

Море почуттів

Я тону у морі

Бо ти як море

І я тону в тобі

Вже знову, знову й знову…

Вихід є завжди,

але не завжди 

він нам подобається.

Коли правильне вирішення 

проблеми є розірвати відносини,

ми кажемо,що виходу немає.

Є

він є

ти просто його не не помічаєш,

озирнися.

Суть виходу це рух далі.

Не зупиняйся,

тільки не зупиняйся.

Не озирайся,

тільки не озирайся.

Інакше заболить.

Ти ж не хочеш болю?

Вона ніхто
Вона ніщо
Вона не піддається класифікації
Вона потребує назви
Вона Вона Вона
Вона збирається на зустріч з собою
наче йде до свого найкращого коханця
зап’ястки пахнуть ефірним маслом для йоги
Вона йде до кав’ярні старої
Дзвоник на дверях сповіщає про
нового гостя цього виміру вінтажу
І цей простір непідвласний часу
Картини на стінах
Ноти джазу в повітрі
Затерті часом столи
Раритетні пляшки й баняки на полицях
Вона розглядає людей
Вона має їх як матеріал для роботи
Вона Вона Вона
Вона спокійно вивчає ссавців
Вона не ховає свого відвертого погляду
Тихий зимній вечір
Мороз пощипує за вікном
Архітектори аристократично
п’ють коньяк з лимоном
малюють на папері
обговорюють-обмусолюють
Закохані не помічають нікого навколо
у них свої центи землі й орбіталі
Кожний стіл – окрема компанія
інша історія
різний прошарок суспільства
олд скул і майбутнє зустрічаються тут
Саме тут починаються сонети
Саме тут закінчуються історичні романи

Ми будемо солодко кохатись до ранку
у одній із квартир нашого Львову.
Купаючись у пряних запахах розпарених тіл.
І прянощі тіла, які кристалізуються
обсипають нас
золотеньким чарівним пилком.
І в променях сонця
вже видно дифузію кольору спокою.
Теплі руки, важкі подихи і сплетені тіла
Уся це містерія
І весь цей драматизм
додає ще більше запалу нам
і азарту.
Твої солені вуста з присмаком вина.
Дивлюся в твої очі кольору шаленого моря.
Згадуючи наші уікенди
у сонячній Каталуні*
Щасливі й безтурботні
ми
і уікенди наші.
Біжимо
біля моря
до моря
по морю.
Крупинки піску між пальців ніг.
Частинки морської солі у волоссі.
Щасливі й безтурботні
ми
і уікенди наші.
Наш час уже скінчився,
пора іти на сцену.
Ми не знаємо часу і дати,
ми розчинились у просторі й часі.
* – Каталонія

Усі слова вже
Вже сказані і пересказані
Усі слова вже затерті до дирок,
ними можна вдарити і вбити.
Але настають моменти,
коли вони безсилі.
Ними не можеш виразити
свого болю, туги й образи.
І якщо не можна вимовити,
то хочеться виблювати
той терпкий і пекучий
біль у тілі.
Той біль, який підкошує ноги
і робить ватні коліна.
Той біль, який здавлює горло,
не даючи дихати.
Той біль, який день за днем
виснажує мене.
Той біль, який живиться моїми
приємними спогадами і
хорошими моментами.
Біль – мій вічний і
щоденний супротивник.

Вранішня літня прохолода
змиває з тіла,
легкий як пір’я
сон.
Літній дощ
змиває пилюку, яка налипає
на спітнілу під
шаленим сонцем шкіру
І пилюка,
яка уособлює
ворожість і ницість
в*їдається в шкіру
наполегливо пропонує
симбіоз та співпряцю.
Ссавці, які завойовують світ
не можуть відмовити шлакам.
Нечисті