У ніжності була своя печаль,
Закоцінілі і слова і рухи,

Як добре, що мене ніхто не слуха,

А може і не добре, просто жаль.

Я втримати хотіла сотні слів,

Напхати ними в одязі кишені,

А залишилися одні маленькі жмені,

І ті не реченням були, скоріше спів.

Я втримати хотіла сотні слів…

Строката осінь стукала в вікно,
Яскравим сонцем. вибродженим листям,
Кістляві пальці жовте кімоно,
Мені до ніг кидали на обійстя.

Худенькі руки в осені-пори,
Хапали краплями будинки в позолоті,
І обплітались сивістю двори,
І потопали в жовтому турботи.

І заживали рани у серцях,
І відійшли свої й чужі провини.
Сьогодні осінь спершися об дах,
Зацокотіла пальчиком по ринві.

Я закричу,

Хай вчується тобі,

Не сказане, не зірване, не стерте,

І пам”яттю на клаптики роздерте,

Я промовчу,

Залишу все в собі.

Я не заплачу,

Я не маю сліз, вони обсипались

бурштиновим камінням,

Залишилось злиденне оніміння,

Що ти в дарунок лиш для мене ніс.

Я промовчу,

Бо  вже не маю сліз…

Крізь попелища й згарища життів,
Крізь безкінечність дум і пересудів,
Ти йшов стежками нездійсненних снів,
Стежками тими, що не ходять люди.

В задумі зтиха проводжав вокзал,
Таксі ревіло вигуком клаксону,
Десь, хтось, колись, це все уже сказав…
Блиск ліхтарів погойдувавсь від втоми.

Вони стрічаються щодня, але очима,
ЇЇ як бачить він притишує свій хід,
Торкає тіні в легкім порусі плечима,
Зминає пальцями уявних квітів цвіт.

Щодень ні слова, тільки погляд, сірі очі,
ЇЇ голубить він дарма, що у думках,
Якби ж хоч раз вона прийшла посеред ночі…
Сплітав би спомин павутиння по кутках.

Погляд. Крапка. Тиша. Диво,

На долоню полохливо.

Світло. Темрява. Слова.

Я люблю, тому й жива.

Ранок. Кава. Постать. Небо.

Поцілунок? Ні, не треба.

Звуки скрипки поміж душ,

Не сполохай їх, не руш.

Ти підеш, не грюкнуть двері,

Слід від подиху на стелі…

 

 

Йшов місяць за вікном і падав лист,
Ні, ні не божеволію насправді,
Він тимчасово в році оселивсь,
Тринадцятим. Та був щасливим, правда.

Він розмішав у душах акварель,
Виписував там пензлем манускрипти,
Розмалював, розворушив не стер,
А як ішов дверима тихо рипнув