Він ішов, і шукав та не вірив,

Просто трохи затихло життя,

Просто мрії чужі та не щирі,

І не можна знайти співчуття.

 

Він дивився на все без довіри,

Зараз зовсім любові нема,

Тихо й смутно, а що ми хотіли,

І в очах вже згасає душа.

 

Він не бачив, як бути собою,

Все туманне і сіре в думках,

Люди війни почали без зброї,

А продовжили з смертю в серцях.

 

Він не знав, як навчитись любити,

Але доля змінила його,

І так знову хотілося жити,

Дарувати усмішку й тепло.

 

Він тепер, на колись так не схожий,

Краще жити у серці з добром,

Не завжди, але мріяти можна,

І важливо любити когось.

Он искал Ее,

Среди тысяч других,

Он молил помочь,

Но все говорили «нет».

Сколько можно идти,

И бежать от себя,

Он устал, он привык,

Без любви и добра.

Он смотрел в глаза

И видел в них страх,

А потом пустота

И душа Его в прах.

Он нашел Ее,

Только лучше не стало,

Ведь любовь больно бьет,

Даже если умирали.

А Она «П

Коли не ти, а музика

Керує відчуттями,

Коли у серці знову ураган,

І не важливо, що слова

Усі сказали –

Це не розмірність,

У якій малюється межа.

А завтра знову буде:

День, усмішка –

І знову очі заблистять від сліз…

І буде важко, може і не трішки,

Таке життя

У ньому завжди треба йти.

Ми не забудемо:

Ні друзів, ні любові

І захвату в душі

Від цих пісень.

І станемо дорослі

Ми так скоро,

І знов згадаємо,

Як музика – була для нас усе…