Вона прийшла додому раніше.

Як звично перевдягнулася, рушила на кухню. Поставила пательню на плиту. Все автоматично. Як завжди.

За звичкою увімкнула радіо.

Але загрозливу тишу не перервали знайомі звуки. Радіо мовчало.

Хвилину.

Дві.

Напруга зростала в приміщенні.

Нервово крутила ручку настройки.

Тільки шум і скрегіт.

Що таке?

Про їжу забуто. Тиша дратувала.

А в голові вихором проносяться думки: «Що сталося?», «Яке лихо?», «Мовчанка навмисна чи випадкова?»

Це було незвично. Такого не очікувала. Не була готова.

Надія понесла у вітальню. Може телебачення щось повідомить?

Квапливо увімкнула телевізор. Проклацала пультом.

Нічого.

Тільки «сірий дощ». Та шум. На всіх каналах.

Дивна паніка. Завжди казала, що не довіряє телевізору. Навіщо його дивитися? Але тепер усе не так.

Зауважила, що без звичного «звукового фону» не обійтися.

Тепер цього бракувало.

Не було й інтернету. Забула поповнити. Відімкнули ще вчора.

Що далі?

Повернулася на кухню. Запалила газ, хоча їсти так і не хотілося. Просто звичні дії заспокоювали.

І раптом у спину гаркнуло (аж здригнулася від несподіванки):

«Шановні радіослухачі!

Перепрошуємо за технічні несправності. Продовжуємо наше мовлення!»