Ростик  був дуже везучою людиною, якщо хочете теє знати. Де б він не ступив і куди б не ступив, всюди йому щастило. Він аж був хотів раз їхати на базар, його продавати, те щастя. Але він не користувався ним. Ні-ні, ви що, саме тому  завжди ходив на риболовлю на місця, де клювати могли лише золоті рибки. Але ж… вони  надто примхливі, щоб їсти із не золотих гачків. Тому поки норовили.

Отак, в одному Ростику таки  не щастило. Ніяк. Завжди,  скільки раз в неділю не йшов  від річки в село, стільки ж раз приходив з порожніми руками на ринок, а там уже запасався карпами, щоб сусідам не соромно було збрехати, що такий везунчик у всьому знову і знову він. А золота рибка – це все ще буде попереду.

Та чи вічно буде не щастити йому на золоту,  все ж це не нормально. Тому…

Одного разу Дуркові таки  пощастило. Виловив він ту Золоту Рибку у болоті. Де вона там таки взялася,  я не знаю, бо то мало бути  видумкою Ростика,  але то таке,  виловив … і тепер нарешті Дурко міг  зробити  в  рибальському щоденнику  перші записи ( тут- креслення  Риба Золотава в масштабі 100:1). Але він усвідомлював, що хоч вона і цінна-прецінна, поки шо пишатися особливо нема чим,  їсти нема що, тому рішив її  не жарить, а відпустити. Хай підросте. Все одно тікати нікуди.

Рибка тоді, із  вдячними підсохлими очиськами, випльовуючи каплі повітря і каже :

-         За твою доброту, Ростічка, (хоч і тимчасову, виходить, йолопе) проси у мене, Золотої душі, все, що хочеш. Виконаю твоє дорогоцінне бажання.

-         Все-все виконаєш, що попрошу? – перепитав збуджено радісний псюр.., о,  Ростюра.

-         Так, все… Але ні, майже все. Лише… Одного, ради всього, не проси…

-         Чого, чого не проси, як це не проси?.. – чомусь на не диво часто внутрішній мізковитий менталітет кожного щирого дурня впивається у величину щастя саме від того «одного не проси, не дам, іди…іди».

-         Ну… будь ласкавий, не проси збільшення свого рибальського   улову, бо я не можу так своїх братів невинних підставляти. Розумієш?..

-         а… розумію, звичайно, це ж брати твої… невинні. Але,  я ж  саме цього і хотів! Миттєво в голову прийшло таке бажання. Отже, хочу, отак і хочу, інакше зажарю тебе, гадська вирячкувата рибо, жорстоко у   фользі з цибулею.

-         Ну, гаразд… гаразд.  Буде по-твоєму –  і тут наче метелик, рибка махнула мікроскопічним хвостом, в різних площина відразу засвітивши ним, розкидавши трохи своєї золотої луски як новорічного конфетті (подавись, мовляв),  і вмить зникла з очей уже геть замріяного, гріх малий, примхливого  Ростіка.

Що ж. Сидить Ростик день на болоті. Сидить два. Уже набридло було сидіти, подумав, може треба якось поспати, хай саме у відро налізе. Поспав, перекусив – і нічого.

Коли до вечора досидів, то бачить, ех невдячна, з’явилася…  засвітилася у воді Золота. Прилаштувалась  і блимає до нього із спокійним й ніби геть чесним єхидством, попиваючи коктейль із мулу.

Він її, звичайно, зараз же іронічно  осипав:

-         А де ж улов мій, а?

-         А шо, у відрі нема?

-         Так нема. Нема! Я ж і сиджу тут… Чекаю.

-         А ти добре подумай. Може, є десь, трохи…

-         Нема взагалі нічого! А я ж скільки просив.

І рибка, примостившись зручніше на гладких спокійних хвильках, почала дружну бесіду:

-         Знаєш,  ото таке «нічого»  буває інколи у житті, друже.  Адже, з нічого не вийде нічого, крім нічого.  Візьмемо  для ілюстрації твою минувшу доброту.    Он як проявилася вчора ясно, велика така,   і як зросла, коли я захотіла тобі  трішки хорошого зробити. Згадай. Отаким яким був по суті в СУТІ своїй той матстан , таким і прийдешній зростає (все ж треба враховувати трохи   закони збереження маси).  Висіялась подібно твоїй і моя доброта.  Результатом  у порожнє відро порожнеча,  поза ним хороші пусті балачки. Тому,  йди уже,    дітки, чую, трохи боялись твого храпу.

Теги: бажання, добро, казка про рибу, шастя