Якось так сталось, що я опинився на дні. Чому це сталося, ніхто мені там не сказав, бо там нікого не було. От я і думаю: «А що його робити.» Не сидіти ж склавши руки, правда. Придивився до ґрунтів, намилувався, надивився і почав було далі копати, адже ніхто й не доведе, що це і є те кінцеве дно, дна-днища під ним нема. От копаю собі, копаю, вже і втомився, подумав, може поки вистачить, взяв на дні цьому підлогу полагодив, полакував, де треба підкріпив, де треба підтесав, а потім і взагалі хатину поставив невеличку. Бо що є дно, нікуди не дінеться. А відпочити треба. От сиджу собі, відпочиваю. Коли тут на порозі з’явилася гостя – сіра Миш. Заплакана, мокра, каже, буцімто затопило її нірку, нема куди податися, чи можна до вас.

-         Та можна, можна, бідненька, ти зовсім прихворіла, бідова. Заходь, вип’єш чаю та й обговоримо наші справи.

Отак і почали вони щось і робити вдвох.

Через деякий час прибився до них кіт, старий якийсь, покинутий.

-         Завезли мене мої в сусіднє село, думали, я дороги, ідіоти, не знатиму назад. Якби ще за моря, океани, розумію, а то… Але не захотів я повертатися до них… Вибачте, це ваше дно, можна до вас….

-         Заходь, сердешний, присядь, випий теплого молока. Можна, можна.

Не знаю, де там розмістили інформацію про найперспективніше дно на світі, можливо, хтось із собою вай-фай приніс якось, але згодом на дні тому нічийному назбиралася доволі цікава громада із різними поглядами на життя. Кого там тільки не було, щоб не можна було спокійно і тепло подискусіювати на теми дна і його значення в розвитку сього соціуму.

Згодом я знову почав обдумувати відновлення пошуків дна-днища, за круглим столом виголошував шикарні оповіді про його безмежність і прикладні можливості. Я рішуче наполягав на відновленні розкопок і більшість  таки   зі мною погодилась. Тоді ми провели детальну рекогносцировку території, визначили, де відстань до нашого уявного нанодна найтонша, і почали дружно копати. Скільки ми рили, те уже не так важливо, але одного ранку я сильно ошпарився бурхливим гейзером, якого виколупав сам із того дна, і до мене прийшло гаряче  осяяння. Скільки б ми не копали, дна нам не осягнути. А оте дно, на якому власне почали гуртуватися і будуватися, дало нам сили прийти до вершини своєї мети. Ми побудували хмарочоси і потужні ліфти. Можливо, вай-фай не завадив би, але поки обмежились газетами і листуванням.

Теги: віра, добро, розповідь про дно