Сходить сонце нової епохи.
Як і будь якої раніше –
спершу зросить червоним полум’ям поле,
що під тиском старої виснажилося.
Підніметься в небо серце дому,
розчиняться жили у ньому.
Припинять живити усе, що було створене,
усе, чим могла гордитись самотня Земля.
Чи достатньо нам часу, щоби створити свою?
Чи достатньо старої епохи, щоби
ми мали змогу епохою новою стати?
Розірватись на атоми –
єдина спроба дізнатися.
Просочитися крізь рідкі кам’яні маси.
Пройти крізь природні фільтри.
Щоб народитися й нести
нові мечі –
Лише б не повторити
свої старі помилки.

Ці слова ще будуть чути наші діти,
хоч і народжені вони дідами,
на зорі відомого нам світу,
який очі наші не застали.
Словами цими і кохали й жили,
війнами гриміли між містами.
Ці слова ніякого не знали стриму.
Разом з ними всі долали вали.
Ці слова від серця і до серця зшиті.
Виткані віками ніби з ниток шовку,
з ними користали гільйотину.
З ними й відмінили смертну кару.
Ці слова нам не дають забитись.
Не дозволять нам стріляти в спину.
Пам’ятати їх потрібно поки є щось,
що дозволить нам казати – “я людина!”

– А чого, на Вашу думку, зараз не вистачає українській літературі? Кажуть, що мало сюжетних творів?

– Київський філософ Сергій Дацюк взагалі зауважує, що відсутність сюжетності є типовою ознакою нашого часу, в принципі,сюжетність пропадає не лише з книжок українських авторів, вона пропадає в цілому світі. Це є ознакою того, що сам світ, цивілізація перебуває в дуже нестійкому стані, у стані пошуку нових ідей, які могли б її підживлювати. Напевне, тому в світі і в Україні бракує книг, де б формулювалися ці нові, пробивні ідеї. У принципі, раніше ці ідеї просувалися через наукову фантастику – коли був культ науки, культ наукового прогресу. Можливо, зараз якась ця література модифікується, але має бути територія, де мають озвучуватися нові, яскраві, цікаві ідеї, небанальні інтерпретації, які не зводяться до гоблінів, драконів, чаклунів. А це має бути якийсь таки футуристичний погляд. Ну, як мінімум, цього бракує.

Далі цікавіше…

Вітання усім “жителям” Рукопису, а також гостям нашого сайту. Ми тут випадково потрапили у конкурсанти на сайті-каталозі “Укркаталог”. Будемо вдячні, якщо підтримаєте 😉 Мета конкурсу – визначити найпопулярніший сайт з каталогу. Голосування відбувається методом “лайків” соціальних мереж. Проголосувати можна за посиланням: http://ukrkatalog.info/?p=1078

маленька фотоінструкція:

Сьогодні я не маю настрою.
Це, напевне, не мої слова.
Щоразу я повторюю лиш те,
Що вже одного разу хтось
сказав тобі.
Не дивина для мене чути,
Що ми впадаємо у світ,
Як дим з холодного вогню,
Не через те, що в Антарктиді,
А через те, що він ніколи
Не горів.
Не дивина для мене те,
що заперечуєш
Кислющі істини, бо всі – прості.
І вже не раз жували у книжках тобі,
Слова, що правдою ти незавершуєш.
Усе вже сказано і заперечено.
Колись і винайшли вже все, що ми могли.
І знали більше ніж для нас готує Всесвіт.
Чому ж тоді, ми досі ще мілкі?.

Твій подих – руді верхівки дерев,
Твій погляд – салатові риби на дні
твого венозного озера.
Друзі твої – мертві машини,
Вбиті жестом твоєї руки,
І закипілі від смутку будинки.
Душі твої, забуті як дим
Від потухлого вогнища,
Вмить і назавжди у каміння вросли.
Залишилися тільки квитанції,
Про оплату війни і тіла твого –
Найчистішої атомної станції.

Тепер здається все лише здається, і ніхто не може з впевненістю на 100% сказати, що так саме є, а не інакше. Здається так і є.
Кожен з нас щось інше, унікальне і не повторне. Кожен з нас щось крихітне мільярдне і не помітне, але все ж не менш індивідуальне. З думками, переконаннями і мріями, кожен із нас іде вперед і б’ється за першість саме свого Я, не іншого, не чужого. І вам ще досі здається, що Далі цікавіше…

Наші спогади –
то сухі береги, що
були рікою.

ванільна хайку 

Mи мaлeнькi pиби,
щo вплили y ятip життя.
I нiби нaзaд дopoги нeмaє.
I нiби впepeд, щo зaпливeш –
тo cyцiльнa cтiнa.
Hacпpaвдi щe гipшe –
пopoжнi oчиcькa гocтpoї ciтки..
Ta нe cтpaшнa, пoвipтe, клiткa,
її зyби oкpyглi,
a caмa, як coвкoвий дpyшлaк.
У нac є пoвiтpя, pyки живiшi,
oчi y кoжнoгo cпpaглi,
тa нe пopoжнi,
як бaняк ciткoплeтa в Iтi.
Mи мaємo cилy i мaємo якip,
Toмy дoci як pиби y ятepi,
бo йoгo oпycтили.
Пoки oчi квaдpaтнi,
Пoки cили в oпycкaннi.
Xтocь icтopiю cвoю нaм пишe.
Чи дoзвoлeнo pибaм мoвчaти?
Запитайте це у риби-жаби,
У ставриди,
Риби – півня,
Сома Пірарару,
Вони мають що нам сказати. Далі цікавіше…

Занадто затяжні повороти існують,
не лише для сходжень із рейок
розігнаних поїздів.
І не тільки в якості іспитів для
машиністів.
Іноді вони стимулюють до
медитаційних дій,
до знаходження своїх шляхів
і напрямків.
Хоча частіше ними смакують користайли,
щоби залишити символом репресивних дій.
І в кінці кінців, щоби люди зрозуміти змогли:
Свиня кругла не тому що багато їсть,
а тому що її багато годують. Далі цікавіше…