Ці слова ще будуть чути наші діти,
хоч і народжені вони дідами,
на зорі відомого нам світу,
який очі наші не застали.
Словами цими і кохали й жили,
війнами гриміли між містами.
Ці слова ніякого не знали стриму.
Разом з ними всі долали вали.
Ці слова від серця і до серця зшиті.
Виткані віками ніби з ниток шовку,
з ними користали гільйотину.
З ними й відмінили смертну кару.
Ці слова нам не дають забитись.
Не дозволять нам стріляти в спину.
Пам’ятати їх потрібно поки є щось,
що дозволить нам казати – “я людина!”
Теги: вірш про людину
(0 оцінок, середня: 0,00 з 5)Щоб залишити оцінку, вам необхідно зареєструватися.
Loading...
пробую ловити нитки думок. але важко. складно. там такий клубок. така купа асоціацій, образів, що нереально вивести кінці. одруківку справ.
Дякую 🙂
Виправив. А клубок дійсно заплетений. Колись бачив документальний фільм, де пояснювалася природа чорної діри. І там була анімація, подібна до клубка ниток, куди закручувався час і простір. Щось подібне бачу і у вірші.
якщо одразу налаштуватися на те, що ти – людина…то все стає зрозумілим як у світі, так і у цьому віршику…віршик чудовий! трішки образи важкувато подано і сприймаються, дійсно, не одразу…але все одно мені сподобалась Ваша подача не такої вже й простої поетичної теми. 😀
Саме так, будова вірша з кінця починається. А образи, то їх виокремив з декількох крайніх точок історичних. Він міжчасовий, людина, яка не налаштується, то дійсно буде важко сприйняти. Хоча думав, що початок все таки налаштує.
Дякую за позитивний відгук!