Косили клени дощ, лякали ніч.
Сумні думки плели комусь дорогу.
А ранок вишив світ ясний мені.
Смішний і щирий. Як дитя, нівроку.
Посіяв квітень жовтий сміх кульбаб.
Згубила крила птаха в пізнім сонці.
І стерла в попіл день вітрів журба.
Метелик неба згас і спить в долоньці.
Прочитано разів: 8
(0 оцінок, середня: 0.00 з 5)Щоб залишити оцінку, вам необхідно зареєструватися.
Loading...