Ви тут: Головна > Поезія > КСАНКА

КСАНКА

Автор:     Категорія: Поезія

Digg
Del.icio.us
StumbleUpon
Reddit
Twitter
RSS

Коли зірка вмирає, скидає обпалену шкіру.
І, паруючи, з ванни шпаркої ступає надвір.
Уже Космос на неї удосвіта точить сокиру,
Він зорю розриває… він кидає тіло в ефір.

Я тебе загубив у туманності мертвої зірки,
В рукавах її суконь, в мережках її сорочок.
Ми у тихому небі гуляли в нікуди нізвідки.
Ти була білосніжна, неначе отой світлячок.

Ти світилася ясно, обвіяна зоряним пилом,
Я тримав твою руку, а ти вислизала з руки.
Твоя дивна усмішка мене і студила, і гріла.
Твої груди пашіли, і танули пальці жаркі…

Ти лишала сліди на ріллі галактичної ночі,
Я дивився і бачив не Ксанку, а ніжну зорю.
І узрів Маніяк, учинивши удосвіта злочин,
Він украв тебе підло і слід утопив у ріллю.

Вже комети осінні злетілися в лякані зграї.
Я спитаю у духів, куди тебе Космос поніс.
Бальтазар, Мельхіор і Каспар мені кажуть: «Не знаю».
Блукачі собі плинуть. І я не приховую сліз.

Я питаю в сузір’їв — у Гідри, Змії, Оріона.
Та сузір’я шепочуть: «Ми Ксанку не бачили, ні».
А Галактика родить зірки із гарячого лона,
Роздирають їй зорі напружені стегна тісні!

І нарешті я чую твій голос! А ноги як гирі.
Я біжу на твій плач, бо у темряві очі сліпі!
Уже Космос для тебе заточує кляту сокиру,
Засвіти мені, зірко! І хвильку іще потерпи!

*

в. ш., 2012

Теги: Eisenwolf, В'ячеслав Шестопалов

Прочитано разів: 8
Оцінок: 1, average: 5.00 з 5Оцінок: 1, average: 5.00 з 5Оцінок: 1, average: 5.00 з 5Оцінок: 1, average: 5.00 з 5Оцінок: 1, average: 5.00 з 5 (1 оцінок, середня: 5.00 з 5)
Щоб залишити оцінку, вам необхідно зареєструватися.
Завантаження ... Завантаження ...

Залишити коментар


Top