Завантаження ...
Нат... 
Не кради мене в мене
(Ще й отак натхненно)
І не торгуй словами:
Монет на них не маю.
Я, панно, не з вами…
І не кради в мене час,
Як крадеш в інших:
Я тобі не поет-щонічник,
У якого в душі миші,
А в очах ніч і зорі.
Стіл та перо.
Свічі.
*
Я чудово знаю: твоя парафія —
Письменникова біографія;
Підпис твій — його епітафія.
За чепурні сонетні ямби
Вони кричать тобі дифірамби
І співають кантати, канти
За те, що наснилося раптом.
А я пишу сам: без нікого.
(Пак, навіть трохи без Бога.)
*
Кінець. Ховаю в шафу папір.
По мене прийшли:
Пропонують за ніч
Геніальний завершений твір.
Не вірю, і ти не вір.
Кричу божевільно:
Геть звідсіля, музи-вигадки!
«Натхнення» —
Від слова «тхнути»,
Однак не «дихати».
*
в. ш. 2012
Теги: Eisenwolf, В'ячеслав Шестопалов
(12 оцінок, середня: 3.42 з 5)Щоб залишити оцінку, вам необхідно зареєструватися.
Завантаження ...
отак…деколи хочеться сказати Їй:”не кради мене в мене!”
а тебе не чують…і ти знову починаєш “тхнути” новими емоціями і новими творами.
але з іншого боку, краще мати такого злодія, інакше не буде таких віршів.
Дякую за роздуми!
Що ж, не залишуся в боргу і теж трохи поміркую вголос.
Але ж то не чесно – звертатися до натхненного “злодія”!
Тоді ж твір не власний, а… чийсь. 
Визнаю тільки ті твори, до написання яких спонукало серце, але писав які розум. Я переконаний, що одного натхнення, емоційного поштовху замало для якісного твору, а цим часто користуються графомани. Треба обов’язково брати емоцію та відшліфовувати її, а це неабияка праця. У чернетках Пушкіна по 10 разів перекреслено кожен рядок. Франко годинами намугикував новий вірш (поки він не починав звучати, як пісня) і лише тоді записував, а потім ще правив на папері. З них беру приклад. І саме про це написав вірш.
Ще раз спасибі за коментар, Божено!
Я б так хотіла десятки разів перекреслювати один рядок, і правити-правити… А нема шо
І хто я без Музи?
Хочу озвучити і своїх кілька думок з приводу.
Особисто мені близькі твори, до написання яких спонукало серце і писала які душа. Розум, це уже для належного оформлення, чи як Ви говорите шліфування.
Якісний твір неможливо написати самому. Будучи навіть дуже розумним і знаючи на відмінно всі тонкощі і мовні нюанси – неможливо написати теж.
Без емоцій і натхнення вийде щось штучне, пластмасове.
А якщо емоції торкалися Вашої душі, натхнення дарувало крила, знайте – Муза була поруч, це все вона.
Не ображайте її. Вона ж як Ангел – вміє і бажає лише Любити.
От бачите, який хороший вийшов у Вас вірш. До глибоких роздумів спонукав.
А значить у ньому все вдало поєднано і емоції і натхнення і розум.
Дозвольте ці оплески адресувати Вашій Музі
Дякую за коментар! Мені приємно, що вірш не лише сподобався, але й став приводом для цікавої дискусії.
Але Ви, певно, не бачили, ЯК САМЕ я пишу вірші
На мою думку, муза чи душа тут – не головне. Пише людина ручкою на папері (або друкує на комп’ютері). Не люблю приписувати свої успіхи та помилки комусь ще. Якщо покладатися на музу, то ЗА ЩО тоді отримувати відгуки (і похвалу, і критику)? За докладний запис того, що муза нашепотіла на вухо? Я для неї хто – секретар? Ні, так не можу, бо вважаю це нечесним. Погоджуся максимум із тим, що емоції, натхнення (чи як там оте все називають) – це лише поштовх до написання. Усього процесу вони ніколи не замінять. А якщо людину раптом осяяло геніальним віршем (що справді інколи буває), то я не бачу сенсу, по-перше, хвалити таку людину, а, по-друге, сенсу в тому, що ця людина буде пишатися собою і “своїм” геніальним твором. Хай це егоїстично, але я пишу для САМОвираження, а не для вираження музи. Мені більше гріє серце знання того, що гарний вірш – це результат не лише сильної емоції, але читання якісної літератури, самоосвіти, добору цікавих художніх засобів. Звичайно, не ставлю себе поруч із відомими письменниками, та, як свідчать біографічні джерела, більшість із них творили саме таким чином. Міфи про муз, душ, серця й іншу пафосну нісенітницю вигадано для реклами, підвищення престижу професії поета, підтримання гарного іміджу конкретних авторів.
Музі можете адресувати оплески безпосередньо: ми з нею не спілкуємося. Якщо чесно, я більше вдячний словнику української мови та класикам літератури.
Мабуть, у цій сфері Ви мене не зможете переконати, але все одно велике спасибі за Ваш коментар, який іще раз випробував на міцність Ваші та мої літературні погляди. Гадаю розбіжності в них не стануть перешкодою для нашого подальшого спілкування та поціновування віршів одне одного
Отакі пиріжки…
Ого, Слава, ти загнув.. Але я з тобою згодна! От чесне слово:))
я зовсім радикально не відхрещуюся від Музи, але ж таки так ‘я своїй музі не секретар’.да)))
Ще й я ляпну пару слів:)
От у мене якось двояко виходить, аналізуючі ті вірші, які мені самій подобаються, якось так склалося, що є такі, які реально писалися за 5 хвилин без правок і доповнень, а є й такі що годину а то й більше з різним варіантом розвитку подій. І від чого це залежить без поняття. І там, і там емоції, муза і розум, задум, але в одних випадках вони швидко утворюють нову формулу вірша, в інших- реакція довго відбувається.
Погоджуюся. У мене теж так. Це, здається мені, залежить від теми твору, сили емоційного поштовху до написання, умов написання (час, настрій, ситість, освітлення в кімнаті і т. д.)
Ну чому ж Ви вирішили, що я бажаю Вас у чомусь переконати?
Це зовсім не так. Просто висловила свою думку. Погляд з власної “колокольні” так би мовити. Дуже прикро, якщо якимось чином примудрилась Вас образити.
Справді не зовсім справедливо адресувати оплески лише Музі. Знову ж через ту вищезгаданну”колокольню”, захотілося її трішки підбадьорити. Ваша праця заслуговує оплесків не менше. Навіть сам факт отакої дискусії -тому підтвердження. Це не так просто, не лише зацікавити читача, а й спонукати його до роздумів.
А у Вас це ого як вийшло. Цю дискусію уже в окремій темі присвяченій Дню Поезії,як конкурсний твір публікувати можна. Скільки думок висловлено.
Насправді Ви абсолютно праві. У всьому.
Для написання хорошого твору потрібно багато чинників.
Просто кожному своє.
У Вашому світі це відбувається саме так. А значить для Вас – реальність така.
І нічого грішного у цьому немає. І поганого теж.
Для мене ж поезія – це Диво. Яке одного разу зі мною сталося. І тепер живе поруч. І рухається по життю теж поруч. Муза для мене, справді як Ангел охоронець, як щирий і хороший Друг. Справжній Друг.Який поруч у горі і радості. І який ніколи не зрадить.
І у моєму баченні теж нічого поганого немає. Бо це вже моя реальність.
Я не прагну до геніальності і слави.
Я просто пишу і одержую від цього задоволення.
Але мені, звичайно ж приємно, коли мої твори подобаються іще комусь.
Тут уже на сто відсотків згідна з Вами – і класикам дяка і словникам і всьому перерахованому.
Твір аж ніяк не назвеш хорошим – коли він беграмотно написаний, не звучить і тд.
А значить потрібно працювати, пізнавати і удосконалюватись.
Тому вважаю, що аж таких особливих розбіжностей у наших літературних поглядах немає, а відповідно і перешкод для подальшого спілкування теж. Навпаки цікаво – коли точки зору різні. Це збагачує співрозмовників і є корисним для подальшого розвитку.
А взагалі не так важливо, як хто пише. У кожного свої погляди. Головне ж – результат. Правда?
Правда, правда. Результат – це головне, а як його хто досягає – то дрібниці. Ми ж, купуючи кросівки, не запитуємо про те, на якому верстаті їх виготовили?
Переконувати – не гріх (якби навіть воно мало місце вище). І цим неможливо образити (особливо мене). Я гарно проводжу тут час, ми з Вами обмінюємося думками, усе чудово та захопливо. Чесно-пречесно!
Хай більше у Вас не виникає враження, що я образився чи якось не так сприйняв коментар. Мені й критика (якби вона була тут) не зашкодить, адже слушні зауваження роблять твори кращими. Усе добре, справді. Гадаю, можна вважати нашу дискусію на тему “Музи в житті автора” успішно закритою.
Гармонія світу (зокрема літературного) – у різноманітності (як Ви це влучно зазначили), тож будьмо трошечки різними, але головне в нас спільне – любов до словесного мистецтва, прагнення до краси та вдосконалення!
Ну от і добре. Дійшли до розумного і приємного висновку.
Я особисто за те, щоб таких дискусій було на Рукописі побільше.
Живе спілкувння і цікаве і пізнавальне і корисне
Дякую Вам – це було справді захоплююче
вірш пам”ятаю), спілкування у коментарях було цікавим
Це неймовірний вірш!
В’ячеславе, аплодую ледь не взлітаю з місця, аби вхопити перший автограф.
Відчутня велика праця у вірші, над віршем і після нього теж!!!
Спасибі велетенське!
Особливо останній.
Дякую!
Нокаотуєш
Враховуючи те, що я такої ж думки – ще тримаюся, враховуючи те, що все ж іноді хочеться оправдати свою лінь – на повал..
Величезне (мов сонце) спасибі!
виділився
Дякую!
А я би сформулював дещо інакше: “висловив незвичну ідею”