Піднялися до неба,
Виставили звіра зорям.
Поглянувши у себе,
Вирвали з аорти горе.
Виставили звіра зорям.
Поглянувши у себе,
Вирвали з аорти горе.
Прорвавшись у вагони,
Підняли на коліна, всіх поморених.
І розчинившись в ешалонах,
Не помітили маленьку долю.
Підняли на коліна, всіх поморених.
І розчинившись в ешалонах,
Не помітили маленьку долю.
В куточку з дзеркалом,
Маленька бавиться,
Пускає зайчики,
І з зорями – не знається.
Маленька бавиться,
Пускає зайчики,
І з зорями – не знається.
Теги: вірш про людину, зорі, небо
Прочитано разів: 27
(2 оцінок, середня: 5,00 з 5)Щоб залишити оцінку, вам необхідно зареєструватися.
Loading...
Тут, як дуже часто у твоїх віршах, філософія потужна, так картини яскраво уявилися..
❗