Завантаження ...
Вона читає спалені листи
Вона читає спалени листм
В руках крім попелу тримає кожне нове слово
Комусь надію на смітник,щоб замести сліди
Вона одна із тих,кому вже не до того
Вона читає спалені листи…
Вона читає спалені листи
Остання фотозгадка і газета поряд
Там журналісти написали не про них
Холодний вітер.І вогонь вже стих…
Якби на те була її лиш воля
Вони б разом читали спалені листи.
Вона читає спалені листи….
Прочитано разів: 56
(1 оцінок, середня: 5.00 з 5)Щоб залишити оцінку, вам необхідно зареєструватися.
Завантаження ...
Ойой, скільки ж вас тут, таких, які пишуть, аби писати…
..я ось подумала, що в коментарі Наталки Боровик, котра взагалі-то інженер, тобто “тєхнарь”, і не вважає себе поетом, більше поезії, ніж у всьому Вашому, Кеффіре, вірші..
Дерек Волкотт
СЕЗОН ПРИМАРНОГО МИРУ
І тоді всі пташині народи підняли воднораз
велетенську сіть земних тіней,
зшиваючи її тріскотливими мовами,
щебетливими діалектами. І несли
тіні високих сосен непрохідними схилами,
тіні склянолицих хмарочосів уздовж вечорових вулиць,
тінь кволої билинки на міському підвіконні –
сіть підіймалась безгучно, як ніч, цей безгучний пташиний гамір,
аж доки не розвіялись сутінки й пори року, заходи сонця, погода,
і залишилася стежка примарного світла,
яку не важилась перетнути навіть найтонша тінь.
І люди, хоч як задирали голови, не могли роздивитися, що несли дикі гуси,
що скопи тягли за собою на сріблястих нитках,
лискучих у крижаному сяєві сонця; їм не чути було,
як стиха пересвистувалися батальйони шпаків,
усе вище піднімаючи сіть, що сповивала цей світ,
ніби лоза виноградника чи тремтливий серпанок,
яким мати вкриває неспокійні повіки
дитини, що поринає в сон;
то було світло,
яке буває надвечір на пологому схилі
серед золота жовтня; і ніхто з тих, хто почув,
не збагнув, звідки у карканні ворона,
у галасі зуйки, у багрянці мерехтливого дзьоба клушиці
стільки безмежної, суворої, мовчазної тривоги
за поля і міста, від яких ці птахи невідлучні,
крім тимчасового перельоту, правом Любові,
що поза сезонами, або високим привілеєм народження,
яскравішим, ніж жаль до безкрилих істот
десь унизу, в темних дірах вікон, у скриньках будинків,
і все вище піднімали вони свою сіть, перегукуючись нечутно
понад усіма перемінами, зрадами згаслих сонць,
і сезон той тривав лише мить, наче пауза
між сутінками і темрявою, між люттю і миром,
але для нашої землі – такої, не іншої – він був нескінченним.
Коментар:
Nata Borovyk: це більше, ніж надзвичайно!
Вітаю Вас, пані Оринко.Давненько ж Ви не хвилювали жителів нашого літературного містечка своєю гострою критикою. Ви так щиро і так часто радите авторам перестати писати, що уже із простої вічливості хочеться побажати і Вам того ж. Але я, звичайно ж, цього не робитиму, бо пишете Ви справді і добре і правильно. Я взагалі немаю нічого ПРОТИ Вас. Я просто ЗА Kefffirа. Бо мені подобаються його вірші саме такими, якими вони є. Та й думаю що не лише мені ( Ви ж, як я зрозуміла, не про грамотність його говорили, а саме про стиль написання, суть і тд.?) Тому прошу, будь-ласка, не намагайтесь перекроїти його на свій смак. І Наталчину сукню на нього приміряти, думаю, теж не варто. Бо по-перше – вона йому зовсім не пасує, а по-друге, здається, що і Наталці то не надто приємно.
Оринко, не будьте такі суворі. Ви краще своїми віршами нас порадуйте. Особисто я, з радістю почитаю. Дякую
Ти молодець
+1
оо)) повернулась перчинка, яка казала мені, що я пишу задовгі рядки)
рада чути, Ти давненько не з*являлась))
хочу щось Твоє навіяне Білоруссю.
тільки не кажи, що нема, бо я не переживу))
не погоджуюсь повністю із Вами , п. Оринко. є люди із різним рівнем володіння словом. багато із них з часом просіюються , ростуть, вдосконалюють свою манеру письма. не всі – супер- пупер генії. не можна всіх ” під один гребінець”. хтось ” вистрілив” раптово, а хтось роками шліфує ті грані. у кожного з нас є речі слабші і сильніші.Хтось із древніх сказав, що талант є в кожного. тільки не кожному дано його знайти в собі і показати людям. Нехай народ пише. це неабияка віддушина у нашому сірому житті. Щасти!
І ще одне – кожна річ, виставлена тут будь ким по-своєму креативна. Те, що комусь не вистачє трошки грамотності, уважності чи ще якихось речей, що гармонійно поєднались би у геніальній людині – не біда. Головне – люди пробують себе виразити. І багато кому вдається, та ще й як оригінально!