Так вже сталося, що Лесі майже ніколи не доводилося серйозно розмірковувати про власну долю. Їй давно вже було байдуже, що вона є сталою бездомною з багаторічним стажем перебування на вулиці. Колись перша красуня у класі, яка, більше того, немов невеличкий отаман, могла, особливо не переймаючись наслідками, примусити інших об’явити бойкот непокірному однокласнику чи однокласниці. Біля неї завжди крутились старші хлопці і коли треба, то вона без проблем використовувала їх міцні кулаки у власних інтересах. Проте, була вона не жорстокою, просто їй здавалося, що створений нею власний світ навколо себе буде завжди і в подальшому дорослому житті. Надії, як відомо не завжди справджуються в повсякденному житті і хоча перші її дорослі кроки були не менш успішні, ніж раніш, але незвикла до невдач, Леся дуже швидко відчула всю гіркоту підступних зрад і майбутніх неминучих поразок. Подруги, схожі більше на підлеглих, які раніше ловили кожне слово і рух своєї королеви, раптово вийшли з під контролю і показали гострі зуби. Леся ніяк не могла второпати, що однокласники, які терпіли її вибрики в школі, по її закінченню живуть в дещо інших вимірах і не бажають грати за її правилами.
Ще одна “соціалка” про безхатченків та для безхатченків
Ігор ніколи не був безбатченком, навпаки, як єдиній у сім’ї дитині, йому дозволялося робити майже все. Занадто за всіма мірками запізно народжену, проте так довго очікувану, дитину навперейми пестив кожний з батьків. У цій сім’ї всім керувала мати, а батько лише приносив у дім гроші – гроші великі, бо був знаним в окрузі майстром по дереву і мав власну майстерню. Мав, також, батько і веселу вдачу і любив іноді, особливо після вдалої оборудки, зазирнути в пляшку. Мати чіпко тримала чоловіка в руках і не дозволяла його рідким алкогольним вибрикам переростати в небажану згубну звичку. Батьки не могли не натішитися з Ігоря і тому скрізь пальці дивилися на всі його викрутаси. Батькові імпонувало, що син змалечку може постояти за себе, а мати вибачала синові подертий раз за разом одяг тільки за те, що подумки знала про неможливість більше мати власних дітей. Далі цікавіше…
Загалом пишу фантастику, а цей твір виключно на соціальну тематику – з життя безхатченків, свого часу створювався для книжки про них.
Роботи у рідному селі не було, як і можливості виїхати на заробітки
за кордон через певні обставини і мені нічого не лишалося, як шукати заробіток по навколишніх містах. Маленькі міста та райцентри не шанували безробітних і я подалась напрямки в обласний центр. Перебиваючись з однієї на іншу, як правило, непривабливу і зовсім не відповідну моєму фаху роботу, я завжди перебувала в стані перманентного пошуку більш пристойної і більш оплачуваної роботи. Далі цікавіше…
МАРЛОН ГАРБО ПЕРШИЙ, єдиний і всемогутній. Наймогутніший відтоді, як люди усвідомили себе людьми. Нарешті суперсмертоносна зброя винайдена і вона у мене в руках. І не просто в руках, а я вже неодноразово доводив людству її силу та міць. Нерозумні люди, замість того, аби прийняти мої справедливі умови, намагаються продовжувати боротися. Ще вчора вони сподівалися на перемогу, але саме сьогодні нарешті усвідомили, що Далі цікавіше…
Сьогодні у мене найщасливіший день. Я готувався до цього старту все своє життя. Нас, п’ятеро таких шибайголів, готових за свої гроші та ціною власного життя підкорити рекорд швидкості в космосі. Хто скоріше подолає перший парсек, той і залишиться довіку в пам’яті космічної цивілізації.
Мій ракетоплан – це величезний бак з пальним, двигун, мінімум електроніки плюс рятувальна капсула з мінімальним запасом їжі. Конкуренти – теж відчайдушні хлопці і їм також немає чого втрачати, але й вони постаралися Далі цікавіше…