Я зайшов до камери
Коффі. Він відійшов,
пропускаючи мене. Потім знову підійшов до ліжка – воно доходило йому до литки, (ось яким він був високим) і сів. Сів і
поплескав рукою по
матрацу поряд з ним,
потім обійняв мене за
плечі, немов ми сиділи
в кіно і я був його
дівчиною. Далі цікавіше…

ЧАСТИНА 2
МИШЕНЯ НА МИЛІ

Глава 1

Будинок престарілих, де я ставлю останні крапки над “i” називається “Джорджія Пайнз”. Він
знаходиться приблизно в ста кілометрах від Атланти і на відстані двохсот світлових років від життя
більшісті людей –
людей, яким менше
вісімдесяти і які
просто живуть. Вам,
хто читає ці рядки, Далі цікавіше…

Яна Лучко
Окрім мене, тут був
ще один чоловік –
худий старий
в’язень, з
надійних, на прізвище
Гібонз. Він дрімав в
куточку з романом про Дикий Захід на колінах. Спека не дошкуляла
йому, як і не дошкуляло бурчання, стукіт, і лайливі слова які долітали з
лазарету (де, мабуть, було градусів на десять спекотніше і я
сподіваюся, Персі Ветмору Далі цікавіше…

Зелена миля

Стівен Кінг

(переклад на українську Яни Лілл)

Дорогий Постійний

Читач!
Життя – привередлива річ.
Повість, що починається в
цій маленькій книжці,
вийшла саме в такому
виді завдяки
випадковому зауваженню
торговця нерухомістю,
з яким я навіть не був Далі цікавіше…

А знаэш, щось воно… Не пишеться менi,
Десь Муза заблукала,
Серед недоспаних ночей,
Серед дзвiнкiв…
Що звуком скрипки вiдiзвуться в снi…
I поглядом розбудять…
Зеленню очей. Далі цікавіше…

Silencer – Death – Pierce Me ( Проштрикни мене )

Доторкнись до мого горла,
Спробуй мою кров
Задуши мене, ти згідна?
Втопи. Знову й знов…
Дай, дай мені задарма,
Біль відчути у собі –
Біль ножів це моя карма
Сталь холодних рук в мені.
Твої пальці наче бритва
Входять ніжно в мою шию
Я терплю, це наша битва,
В світлі сонця кров пролию…
Вбий мене, проштрикни мене,
Вбий мене, проштрикни мене,
Вбий мене, проштрикни мене,
Вбий мене, проштрикни мене…
Я розбитий, ти перервала,
Згвалтувала моє життя
Вбий мене, ти будеш рада
Смерть не зупинить мого буття…
Мені подобається8 гру 2009 о 15:35|Редагувати|Видалити Далі цікавіше…

Наші почуття – неначе сльози,
Сльози талої води,
Просто мрії, просто грози
Просто вічного сліди…
Знову сум, сиджу одна..
Хто? Любов? А хто вона?
Я не вірю. Звук пустий.
Хто сказав це? Голос мій…
Далі цікавіше…

За вікном біжуть трамваї,
Значить ніч пройшла,
Я тихенько одягаю,
Два своїх крила…

Випурхну з вікна, тихенько
Смикну жартома,
Піднімеш свої повіки –
А мене нема…

31 жовтня 2009 рік

Я тобі друг?…
Зимою, білою і сніговою
Йдемо рука в руку,
Але, на жаль, не з тобою…

Ти мені друг?…
Весною, гілки укриються цвітом,
Можна усе сказати,
Але цього не зробити…

Я тобі друг?…
Вже літо, гаряче, яскраве, зелене…
Ти десь є поруч, знаю,
Але чомусь без мене…

Ти мені друг?…
А осінь, вітряна і вперта
Лист надіслати хоче,
Але немає конверта…

25 жовтня 2009 рік

Я обіймаю пальцями бокал вина,
В бокалі кров загублених ідей…
Давай зіграєм партію в мораль
Тоді, мабуть, ми будем інші…
Налий ще раз і зроби вірний хід,
Брехня, як мантія, накриє плечі.
Мої думки давно уже сп’яніли,
Я зустрічаю свій останній вечір…
Коли я вибрала покритий терном шлях,
І коли ти збагнув своє скитання,
Під маскою життя, ми необманим смерть, –
Налий ще раз, продовжимо страждання…
Ця гра закінчилась – зробив невірний крок,
Я падаю… Такий, нажаль, фінал…
Твій погляд похмурнів, останній тихий подих…
І гра закінчена, програна богам…