Якщо відійти від містечка, що розкинулося на крутому обриві над морем, вузькою стежкою на схід, то відкривається, що неприступна скеля пірнає в воду пологим спуском, усипаним величезними каменями. Саме цим шляхом прямував донизу Рене, перестрибуючи з одного валуна на інший.
На вигляд хлопцю можна було дати років шістнадцять-сімнадцять. У нього було русяве волосся, що спадало на чоло м”якими хвилями, і великі сизо-сірі очі, що в них навколо зіниць світилося лукаве рудувате полум”я – ознака людини, що легко піддається спокусі та без вагань іде за своїми мріями.
Хлопець спустився до самого підніжжя скелі, туди, де хвилі з силою кидалися на каміння, наче який коханець пристрасно обіймає свою любку, не в силах стримати емоцій. Рене присів на мокрий камінь і увіп”явся задумливим поглядом у хвилі.
Він приходив сюди кожен вечір. У містечку, де всі мешканці знали один одного, куди з навколишнього світу надходили лише продукти та предмети першої необхідності (їх можна було купити в старому магазинчику на головній вулиці), юнак мав репутацію відлюдька, самітника, дивака. Його ж просто дратували балакучі тітки, безмозкі ровесники та буркотливі, вічно всім незадоволені бабці. Тут, біля моря, Рене було спокійно, тут він міг лишитися наодинці зі своїми думками, які безперестанку сновигали під віями.
Сонце вже сіло і наколо спустилися легкі літні сутінки, коли почувся тихий сплеск. Рене відволікся від своїх думок, кліпнув пару разів очима, ніби виринаючи з глибини задумливості та дрімоти, і побачив на камені навпроти себе дівчину. Смаглява, з довгими чорними косами, вона сиділа, підібгавши під себе ноги, абсолютно гола, і дивилася на Рене темно-карими, аж чорними примруженими очима. Незвичайна зовнішність дівчини (в містечку всі були блідими й білявими, а незнайомка наче зійшла з фотографії на енциклопедичній сторінці про майя та ацтеків), так от, незвичайна зовнішність дівчини та її таємнича поява знітили хлопця. Сюди можна було дістатися тільки одним шляхом – тим, яким прийшов Рене; але невже юнак так замислився, що дівчина переступила через нього непоміченою? Це було неможливо, до того ж, незнайомка вся була мокра, з чого Рене зробив висновок: неждана гостя випливла з моря. Але якщо так, то вона мала бути неабиякою сильною, адже навіть у штиль ці скелі омивала сильна течія, а сьогодні хвилі розгулялися не на жарт.
Та Рене нічим не виказав свого здивування, а лише чекав, доки дівчина заговорить першою. Нарешті вона мовила:
- Мене звати Марина.
- Я Рене, – буркнув хлопець.
Запанувала тиша. Марина розплітала свої коси і розчісувала розкішне, густе, хвилясте волосся гребінцем, який невідомо звідки опинився у неї в руці.
- А ти звідки? – порушив мовчанку Рене.
- Звідти, – і дівчина непевно махнула рукою в сторону моря.
- Ти з островів? Чи іноземка?
- Іноземка? – дівчина на мить задумалася. – Ну, можна сказати і так.
- І яка ж вона, твоя рідна сторона?
- О, – Марина відклала гребінь і мрійливо здійняла очі до неба, в якому вже займалися холодним вогнем перші зірки. – Там дуже гарно. Які палаци, які розкішні сади у моїй столиці! Які гарні маленькі будиночки стоять акуратними рядами на околицях! У кожного – зелені віконниці та герань на перилах балкончиків. А які люди живуть там! Які вони освічені, цікаві, доброзичливі! Тобі б там сподобалось. Будь-кому там би сподобалось!
Рене промовчав. Мабуть, дівчина не була налаштована розказувати про себе щось певне. Тим часом Марина продовжувала:
- У нас часто бувають свята. Кожну середу, наприклад, на головній площі влаштовують танці. Кожен може вийти в центр і станцювати щось; усіх пригощають солодким полуничним вином та гарячим шоколадом… Дівчата вплітають у коси троянди, а хлопці чіпляють на капелюхи яскраво-червоні стрічки. О, як же це гарно! А вночі найсміливіші намагаються вхопитись за місячний промінь. Кому це вдається, ті підтягуються і піднімаються аж туди, нагору, до золотого сяйва… Коли щасливці повертаються, то приносять із собою гостинці. Але ніхто нічого не розказує про свої пригоди – це заборонено. Інакше місяць сховається назавжди. Ось поглянь, який гребінь приніс мені брат!
Гребінець і справді був чудовий: наче золотий, він світився у місячному світлі, виблискували криваво-червоні рубіни, наче гранатові зернятка, загадкове сяйво випромінював великий смагард.
- Хочеш, я розчешу тобі кучері? Ти виглядаєш засмученим, – і, не очікуючи на відповідь, Марина вмить опинилася на камені Рене. Поклавши його голову собі на коліна, вона пестила його, запускала пальці у волосся, тихо наспівуючи надзвичайної краси мелодію. Від Марини пахло медом і молочним шоколадом, і Рене розчинявся без залишку в цих солодких пахощах.
Не знати, скільки вони так сиділи, але коли Марина нахилилася до Рене, на сході займалася вузенька смужка світла і світ навколо сірів.
- Мені час іти, – прошепотіла Марина юнакові. – Як би я хотіла, щоб ти міг піти зі мною!
Її гаряче дихання опекло Рене, і дівчина залишила на його вустах солодкий поцілунок. Почувся сплеск, і хлопець схопився на ноги. Далеко в морі він розгледів чорні коси, які за мить щезли під водою.

Була четверта ранку, і один на все містечко двірник Андерс замітав вулицю, яка була крайньою біля обриву та єдиною дорогою з селища. Все містечко іще спало, спав і Андерс, виконуючи свою роботу автоматично. Але дрімота відразу покинула чолов”ягу, коли він побачив Рене, що повільно йшов цією самою дорогою зі сходу. У хлопця було скуйовджене волосся, а широко відкриті очі горіли нездоровим вогнем.
- Добрий ранок, Рене! Чому не спиш, звідки йдеш? – швидше з увічливості, ніж із цікавості, поцікавився Андерс, коли юнак порівнявся з ним. Але той, здається, навіть не помітив чоловіка і повернув до обриву. Двірник, здивований і наляканий, кинув мітлу та поспішив за ним.
- Солодкі, солодкі, солодкі… – безперестанку шепотів хлопець, охопивши голову руками, стоячи на краю, вдивляючись у горизонт.
- Хто – солодкі? Що – солодкі? – вирячив очі Андерс.
Юнак перевів божевільний погляд на двірника.
- Її вуста, – була відповідь, і Рене зробив крок і каменем полетів донизу. Його тіло прийняли хвилі, що стали такими спокійними зранку.

Теги: Елла Євтушенко

(0 оцінок, середня: 0.00 з 5)
Щоб залишити оцінку, вам необхідно зареєструватися.

 Завантаження ...