Епілог

І наступив судний день, і погасло сонце та стало темно. Холод украв у неба тепло. Блакить почорніла, набралася згустками багряної крові. Упав сніг і вода взялася кригою…Богиня Ейма віддала всі свої сили, щоб воскресити світ і вдихнути в нього нове життя. Розп’явши себе, подібно Христу, вона стала частиною нової історії, ери людства, краси і процвітання. Раз на тисячу років богиня прокидається, вітає народжений нею світ. О, слався Ейма, врятовані тобою, люблять тебе!

Нове пробудження Далі цікавіше…

Я кинув пити і життя стало іншим… не знаю чому я це зробив, а точніше як це зі мною сталося???  Я хочу Вам розповісти свою історію, можливо вона Вам чимось допоможе, чомусь навчить чи від чогось вбереже…

Одного ранку я прокинувся, з лякаючою думкою, що я більше не хочу пити. Я не пам’ятаю зовсім цей ранок та не може детально описати свої тодішні відчуття. Хоч це і смішно, адже такі дні люди зазвичай запам’ятовують на все життя, але я, чесне слово,  не пам’ятаю нічого…  Навіть не сможу вказати, що це за день був… понеділок чи середа? А можливо навіть субота? Я не пам’ятаю чи було сонячно тоді чи було похмуро, чи була в той день спека, а чи накрапував дощ? Чи було в мене тоді злісне похмілля чи легке? Але це в принципі не зовсім важливо… Далі цікавіше…

На випуклій гладкій поверхні ока гротескно відбивався навколишній пейзаж. Викривлені згином рогівки чорні пласти свіжозораної вологої від дощу, що недавно закінчився, масної землі займали добру половину картини. Решта – небо, вкрите сірими дощовими хмарами. Нижня частина відображеного кривою поверхнею – без будь-якого руху. Верхня – постійний біг гнаних і переміщуваних вітром густіших хмар на блідішому фоні розміщеної вище матової пелени. Не видно було тільки власника ока – такого ж непорушного як і воно , чорного, як земля, з сірими підпалинами, ворона. Дещо схилена на бік голова надавала птахові вигляд мислителя. Непохитність постаті створювала враження відсутності життя. Та в глибині зіниці вгадувалася потужна життєва енергія і великий досвід, здобутий за прожиті роки. Контраст між сірою динамічністю вгорі та чорною сталістю внизу  все наростав і наростав на протязі довгих, як вічність хвилин, поки несподіваний спалах блискавки, засліпивши на мить, не спровокував гучний гуркіт грому, з останніми звуками якого ворон стрепенувся, ступив крок уперед і, розправивши крила, стрибком кинув тіло в повітря. Потужний змах сильних, вкритих блискучими до різі в очах перами, кінцівок. Ще один. І ще. Впевнено працюючи м’язами король воронячого царства не поспішаючи по прямій почав підніматися вгору, поки не перетворився на невелику крапку, яка згодом повністю щезла в товщі однієї з хмар, що низько нависли над безкрайньою чорною пусткою…

Далі цікавіше…

Тільки-но від будинку від’їхала швидка як двері парадного гупнули неначе їх вдарило вітром і на подвір’я вибіг юнак. На мить спинившись він перевів подих. Вирячені очі оглянули все навколо. Хлопець глибоко вдихнув свіже повітря, тіло під білою футболкою аж вкрилося мурашами, і побіг.

Вдома сама залишилася мати. Їй знову стало гірше. Старе серце вже не витримувало життєвого ритму і увесь час збивалося з ритму.

Асфальт, мокрий від недавнього дощу, підступно ковзався під ногами. Хлопець ледве не впав на повороті, ноги пішли в бік, і він втримався лише торкнувшись Далі цікавіше…

Минулої неділі я був на весіллі

Я їздив у село, де жиє вся моя сім’я…

«Брати Гадюкіни»

Ця історія сталася, коли мені було 17 років. Моя колишня однокласниця мала взяти шлюб із сільським хлопцем і запросила мене і мого однолітка Сашка на весілля. Село було за 12 кілометрів від міста, однак у Сашка там жила бабця і було де заночувати. Отож ми запевнили, що будемо неодмінно. Окрім того Сашко обіцяв мені, корінному міському мешканцю, що я побачу таке, що ще ніколи не бачив. Зараз я розумію, що Сашко як у воду глядів, коли обіцяв незабутні спогади. А тоді все було просто. Пів години рейсовим автобусом, і ми вже в селі. Бабуся Сашка поралася по господарству. Ми випили ранішнього молока перевдяглися в робочу одежину й Далі цікавіше…

Я т ВОНО(А) – ДАЖБОГ

Ми з нею займались сексом. Саме в цю мить. Стара добра «собача поза»…  Вона тихенько стогнала, а я робив все мовчки… Майже мовчки… Іноді з мене, вилітало щось підсвідоме і незрозуміле… Це був черговий секс із серії «щоб чимось зайнятися». Я думав про те, що сьогодні ввечері будуть грати Маямі та Даллас і треба обов’язково подивитись цю гру, а вона міркувала про те, що буде в наступній серії «Блю Маутінг Стейту» та що витребувати з мене на свій день народження. Секс не клеївся. Було дуже скучно, тому я вирішив поки є вільні хвилини, ще раз роздивитись її кімнату. Далі цікавіше…

– Алло! Танюха, привіт, то Ксюша. Ти сама? – Ну, да. – Можеш говорити? – Можу. – Ну як ти там? Які новини? – Та ніби нема. – Тань, та не прикалуйся. Я в курсі. Мені вже дівки шепнули. Давай краще розказуй. – А що казати? – У групі кажуть, що у тебе хтось новенький появився. – Новенький? А, ну так. Нині буде в мене вдома. – Та ти що! І де ти його підчепила? – Позавчора в магазині. – А який він? – Такий ніби нічого. Прикольний. – Ну ти даєш! Розкажи детальніше. – А що детальніше. Лазила по магазинах. Побачила знайомих. Постояли, поговорили. А потім його порекомендували. Кажуть, досить класний. Такий гарненький. Короче, мені сподобався. А далі – справа техніки. Домовилась, заплатила гроші і, думаю, сьогодні він уже буде у моєму ліжку. – Що? Танька, ти що дурна? То ти не просто так, а ще й за гроші? – Слухай, Ксюша, ти чого пристала. Ти щось таке говориш, сама не розумієш що. – Алло, Тань, я не врубаюсь. Ти що за це ще й платиш? Або я дурна, або нічого не розумію. Він що такий класний в ліжку?
– Слухай, Ксюша, я ж іще не знаю, який він у ліжку, але сьогодні побачу. Думаю, все буде нормально. – Ну ти даєш, подруга, я би так не змогла. За гроші. Алло. Слухай, а він що якийсь супер – пупер? – Та я б не сказала, що особливо. Але мені подобається. Фірмовий, спеціальний, ортопедичний. – Хто, хто? Ортопед? Так він що лікар чи масажист? – Та який лікар. Звичайний матрац. – Який Тарас, той чорнявий, з нашого потоку? – Ксюха, ти взагалі обалділа з тими хлопцями. Матрац я купила. Розумієш? МАТ – РАЦ. Новий класний ортопедичний матрац. А ти про що подумала?

– Іване,чуєш Іване. Моя Мироська хоче, щоб я взагалі «поїхав».
– Куди поїхав , на заробітки?
– Та на які заробітки? Щоб зовсім «поїхав». Розумієш, головою «поїхав».
– Ага, тепер розумію.
– Ти розумієш, а вона от не розуміє, другий тиждень мене «довбає» і «довбає». Повір, нервів уже не вистачає!
– Що, знову шубу хоче?
– Та ти що, яку шубу, гірше! Далі цікавіше…

КАШЕЛЬ

« Ми не бачимо глюків,

але глюки бачать нас.»

Анастасія.

Все  взаємозвязано в цьому бутті. Зв’язок  цей  може бути явним, від-критим  для  стороннього спостерігача і прихованим,  непомітним  навіть при дуже  прискіпливому  дослідженні.  Це  може бути безпосередній «контакт» – подія до події чи річ до речі. Частіше – опосередкований, через десятки а то й сотні  інших, зовсім  не  схожих, іноді  навіть протилежних сутностей. Але не існує нічого, щоб так чи інакше не впливало на щось інше.  Далі цікавіше…

Буенос діас, чіка.

Коли тобі за тридцять, і з усіх можливих варіантів у житті ти обрав шлях блогера, мабуть в голові у тебе чимала дірка. Однак, маємо, що маємо. Я блогер. Мені за тридцять, звати мене Сергій і я сиджу в Амстердамі. За шість годин моя подорож закінчиться там, де й розпочалася – у Києві, куди я повернуся найближчим рейсом. А поки що я сиджу у вай-фай зоні аеропорту «Шипхол», переглядаю записи у блозі і чекаю, поглядаючи на розташоване поруч кафе, де розливають свіжий «Хейнікен». Час навколо мене біжить не ритмічно. Люди навколо змінюють одне одного зі стрімкістю привидів – кудись поспішають. А секундна стрілка годинника під стелею чомусь повзе, неначе п’яна муха. Мені залишається дописати кілька слів у блог і все закінчиться. Пальці падають на клавіатуру, однак букви неначе тікають. «Шоб зрозуміти хто ти, треба повернутися у минуле» – ця думка свердлить голову тільки-но Далі цікавіше…