Тільки-но від будинку від’їхала швидка як двері парадного гупнули неначе їх вдарило вітром і на подвір’я вибіг юнак. На мить спинившись він перевів подих. Вирячені очі оглянули все навколо. Хлопець глибоко вдихнув свіже повітря, тіло під білою футболкою аж вкрилося мурашами, і побіг.

Вдома сама залишилася мати. Їй знову стало гірше. Старе серце вже не витримувало життєвого ритму і увесь час збивалося з ритму.

Асфальт, мокрий від недавнього дощу, підступно ковзався під ногами. Хлопець ледве не впав на повороті, ноги пішли в бік, і він втримався лише торкнувшись Далі цікавіше…

Минулої неділі я був на весіллі

Я їздив у село, де жиє вся моя сім’я…

«Брати Гадюкіни»

Ця історія сталася, коли мені було 17 років. Моя колишня однокласниця мала взяти шлюб із сільським хлопцем і запросила мене і мого однолітка Сашка на весілля. Село було за 12 кілометрів від міста, однак у Сашка там жила бабця і було де заночувати. Отож ми запевнили, що будемо неодмінно. Окрім того Сашко обіцяв мені, корінному міському мешканцю, що я побачу таке, що ще ніколи не бачив. Зараз я розумію, що Сашко як у воду глядів, коли обіцяв незабутні спогади. А тоді все було просто. Пів години рейсовим автобусом, і ми вже в селі. Бабуся Сашка поралася по господарству. Ми випили ранішнього молока перевдяглися в робочу одежину й Далі цікавіше…

Я т ВОНО(А) – ДАЖБОГ

 

Ми з нею займались сексом. Саме в цю мить. Стара добра «собача поза»…  Вона тихенько стогнала, а я робив все мовчки… Майже мовчки… Іноді з мене, вилітало щось підсвідоме і незрозуміле… Це був черговий секс із серії «щоб чимось зайнятися». Я думав про те, що сьогодні ввечері будуть грати Маямі та Даллас і треба обов’язково подивитись цю гру, а вона міркувала про те, що буде в наступній серії «Блю Маутінг Стейту» та що витребувати з мене на свій день народження. Секс не клеївся. Було дуже скучно, тому я вирішив поки є вільні хвилини, ще раз роздивитись її кімнату. Далі цікавіше…

– Алло! Танюха, привіт, то Ксюша. Ти сама? – Ну, да. – Можеш говорити? – Можу. – Ну як ти там? Які новини? – Та ніби нема. – Тань, та не прикалуйся. Я в курсі. Мені вже дівки шепнули. Давай краще розказуй. – А що казати? – У групі кажуть, що у тебе хтось новенький появився. – Новенький? А, ну так. Нині буде в мене вдома. – Та ти що! І де ти його підчепила? – Позавчора в магазині. – А який він? – Такий ніби нічого. Прикольний. – Ну ти даєш! Розкажи детальніше. – А що детальніше. Лазила по магазинах. Побачила знайомих. Постояли, поговорили. А потім його порекомендували. Кажуть, досить класний. Такий гарненький. Короче, мені сподобався. А далі – справа техніки. Домовилась, заплатила гроші і, думаю, сьогодні він уже буде у моєму ліжку. – Що? Танька, ти що дурна? То ти не просто так, а ще й за гроші? – Слухай, Ксюша, ти чого пристала. Ти щось таке говориш, сама не розумієш що. – Алло, Тань, я не врубаюсь. Ти що за це ще й платиш? Або я дурна, або нічого не розумію. Він що такий класний в ліжку?
– Слухай, Ксюша, я ж іще не знаю, який він у ліжку, але сьогодні побачу. Думаю, все буде нормально. – Ну ти даєш, подруга, я би так не змогла. За гроші. Алло. Слухай, а він що якийсь супер – пупер? – Та я б не сказала, що особливо. Але мені подобається. Фірмовий, спеціальний, ортопедичний. – Хто, хто? Ортопед? Так він що лікар чи масажист? – Та який лікар. Звичайний матрац. – Який Тарас, той чорнявий, з нашого потоку? – Ксюха, ти взагалі обалділа з тими хлопцями. Матрац я купила. Розумієш? МАТ – РАЦ. Новий класний ортопедичний матрац. А ти про що подумала?

– Іване,чуєш Іване. Моя Мироська хоче, щоб я взагалі «поїхав».
– Куди поїхав , на заробітки?
– Та на які заробітки? Щоб зовсім «поїхав». Розумієш, головою «поїхав».
– Ага, тепер розумію.
– Ти розумієш, а вона от не розуміє, другий тиждень мене «довбає» і «довбає». Повір, нервів уже не вистачає!
– Що, знову шубу хоче?
– Та ти що, яку шубу, гірше! Далі цікавіше…

КАШЕЛЬ

« Ми не бачимо глюків,

але глюки бачать нас.»

Анастасія.

 

Все  взаємозвязано в цьому бутті. Зв’язок  цей  може бути явним, від-критим  для  стороннього спостерігача і прихованим,  непомітним  навіть при дуже  прискіпливому  дослідженні.  Це  може бути безпосередній «контакт» – подія до події чи річ до речі. Частіше – опосередкований, через десятки а то й сотні  інших, зовсім  не  схожих, іноді  навіть протилежних сутностей. Але не існує нічого, щоб так чи інакше не впливало на щось інше.  Далі цікавіше…

Буенос діас, чіка.

 

Коли тобі за тридцять, і з усіх можливих варіантів у житті ти обрав шлях блогера, мабуть в голові у тебе чимала дірка. Однак, маємо, що маємо. Я блогер. Мені за тридцять, звати мене Сергій і я сиджу в Амстердамі. За шість годин моя подорож закінчиться там, де й розпочалася – у Києві, куди я повернуся найближчим рейсом. А поки що я сиджу у вай-фай зоні аеропорту «Шипхол», переглядаю записи у блозі і чекаю, поглядаючи на розташоване поруч кафе, де розливають свіжий «Хейнікен». Час навколо мене біжить не ритмічно. Люди навколо змінюють одне одного зі стрімкістю привидів – кудись поспішають. А секундна стрілка годинника під стелею чомусь повзе, неначе п’яна муха. Мені залишається дописати кілька слів у блог і все закінчиться. Пальці падають на клавіатуру, однак букви неначе тікають. «Шоб зрозуміти хто ти, треба повернутися у минуле» – ця думка свердлить голову тільки-но Далі цікавіше…

Тої самої ночі Єґеагдє встав з ліжка, не накинувши поверх майки і трусів ніякого одягу і не вмикаючи світла, дістав з шухляди свого письмового стола зошит на 96 аркушів у клітинку і, на мить завагавшись над вибором ручки (мав набір з пастами десяти кольорів), навшпиньках вийшов з кімнати і замкнувся в туалеті. Ще не зайшовши до освітленої кімнатки, він, не помічаючи в темряві, що тримає зошит титульною обкладинкою вниз, розгорнув його з кінця, і, тільки-но всівшись на унітаз, почав виводити на першій сторінці літери. Записавши весь алфавіт, він проставив над кожною буквою її порядковий номер. Відступивши кілька рядків, не особливо роздумуючи начеркав:

8571428571428 / 1429

Далі цікавіше…

– Алло, Васильович, то Міша. Я тебе обрадую! З тебе могорич. Я знайшов таку, як ти просив.
– Що, що?
– Кажу, знайшов таку, як ти просив.
– Ага, так скоро?
– Аякже. Лялечка. Красуня. Просто супер! Коротше, приїжджай. Сам глянеш, оціниш, познайомишся. Хоча неідеальна, але тобі сподобається, гарантую.
– Що, що? Погано чути.
– Кажу, досить класна.
– Та ти не тягни кота за хвіст. Кажи, яка вона? І що значить неідеальна?
– Та така як ти просив. Ну, одним словом Далі цікавіше…

У Шевченківському районі Києва Підрозділом ДСО

затримано 3-х неповнолітніх які під час сварки,

на ґрунті неприязних відносин

побили ніде не працюючого киянина.

Від отриманих травм чоловік помер.

(з міліцейського зведення)

– Шо, сука, боляче?

Я лежав просто на спині на вогкому нічному асфальті. З одного боку долинали звуки машин які пролітали по набережній, з іншого мірний шурхіт хвиль Дніпра. Наді мною нависла розлючена червона пика молодого парубка. Він тримав мене за комір і вже заніс для удару руку. «не вбивай», хотілося крикнути мені, однак в цей момент він відхилив трохи голову назад, з-за неї, неначе німб визирнув повний місяць. Сюрреалістична картина –  спотворене злістю обличчя, занесена для удару вже замазана моєю кров’ю рука і німб над головою – не дала крику зірватися з губ. Я зрозумів, що посміхаюсь в обличчя хлопцю.

Далі цікавіше…