Тільки-но від будинку від’їхала швидка як двері парадного гупнули неначе їх вдарило вітром і на подвір’я вибіг юнак. На мить спинившись він перевів подих. Вирячені очі оглянули все навколо. Хлопець глибоко вдихнув свіже повітря, тіло під білою футболкою аж вкрилося мурашами, і побіг.

Вдома сама залишилася мати. Їй знову стало гірше. Старе серце вже не витримувало життєвого ритму і увесь час збивалося з ритму.

Асфальт, мокрий від недавнього дощу, підступно ковзався під ногами. Хлопець ледве не впав на повороті, ноги пішли в бік, і він втримався лише торкнувшись Читати більше…

Минулої неділі я був на весіллі

Я їздив у село, де жиє вся моя сім’я…

«Брати Гадюкіни»

Ця історія сталася, коли мені було 17 років. Моя колишня однокласниця мала взяти шлюб із сільським хлопцем і запросила мене і мого однолітка Сашка на весілля. Село було за 12 кілометрів від міста, однак у Сашка там жила бабця і було де заночувати. Отож ми запевнили, що будемо неодмінно. Окрім того Сашко обіцяв мені, корінному міському мешканцю, що я побачу таке, що ще ніколи не бачив. Зараз я розумію, що Сашко як у воду глядів, коли обіцяв незабутні спогади. А тоді все було просто. Пів години рейсовим автобусом, і ми вже в селі. Бабуся Сашка поралася по господарству. Ми випили ранішнього молока перевдяглися в робочу одежину й Читати більше…

Блукаючи
бруківкою
свого міста,
Я згадую, що вона є
І у інших містах.
Кожна має свою історію,
Свої озера
Ліхтарі,
Червоні плями
На лінії долі.
Але всі схожі
Хоча б тим,
Що ними блукають
Такі ж романтики
Як я.

_______________________

В рамках III Міжнародного поетичного фестивалю MERIDIAN CZERNOWITZ-2012, що пройде у м.Чернівці 6-9 вересня, відбудеться «Поетична прогулянка» за участю представників молодої літератури. Учасники будуть відбиратися на конкурсній основі.

Читати більше…

Я т ВОНО(А) – ДАЖБОГ

 

Ми з нею займались сексом. Саме в цю мить. Стара добра «собача поза»…  Вона тихенько стогнала, а я робив все мовчки… Майже мовчки… Іноді з мене, вилітало щось підсвідоме і незрозуміле… Це був черговий секс із серії «щоб чимось зайнятися». Я думав про те, що сьогодні ввечері будуть грати Маямі та Даллас і треба обов’язково подивитись цю гру, а вона міркувала про те, що буде в наступній серії «Блю Маутінг Стейту» та що витребувати з мене на свій день народження. Секс не клеївся. Було дуже скучно, тому я вирішив поки є вільні хвилини, ще раз роздивитись її кімнату. Читати більше…

Вже світанок знову гасить зорі,

З сонцем дня початок настає.

Буде щось, як завжди, в нашій долі,

Ну а щось, сьогодні тільки є.

Мрії, наче лебеді крилаті,

Де захочуть там вони живуть…

Як себе в собі зуміть пізнати?

Зрозуміть буття у чому суть?

Кожен день, неначе подарунок,

Ну а доля з безлічі доріг

Виплітає дивний візерунок,

І лягає він до наших ніг.

В нім печалі,радощі, тривоги,

Щастя, успіх, запах дивних снів…

Вдячна я, що й наші дві дороги,

Мудрий Бог , хоч ненадовго, звів.

Що змогла відчути, зрозуміти,

Ким була у ті хвилини я?

Море ніжності, ті миті не забути,

Мрія там збувалася моя…

Те прекрасне, дивне, незбагненне

У душі, мов цінність, зберігаю.

З цього джерела я п”ю натхнення

І живу. Живу! Не виживаю.

 

Вже світанки нові привітають.

Усміхаюсь сонячній годині.

Від тривог мій світ оберігають,

Мрії – білі крила лебедині.

 

 

– Алло! Танюха, привіт, то Ксюша. Ти сама? – Ну, да. – Можеш говорити? – Можу. – Ну як ти там? Які новини? – Та ніби нема. – Тань, та не прикалуйся. Я в курсі. Мені вже дівки шепнули. Давай краще розказуй. – А що казати? – У групі кажуть, що у тебе хтось новенький появився. – Новенький? А, ну так. Нині буде в мене вдома. – Та ти що! І де ти його підчепила? – Позавчора в магазині. – А який він? – Такий ніби нічого. Прикольний. – Ну ти даєш! Розкажи детальніше. – А що детальніше. Лазила по магазинах. Побачила знайомих. Постояли, поговорили. А потім його порекомендували. Кажуть, досить класний. Такий гарненький. Короче, мені сподобався. А далі – справа техніки. Домовилась, заплатила гроші і, думаю, сьогодні він уже буде у моєму ліжку. – Що? Танька, ти що дурна? То ти не просто так, а ще й за гроші? – Слухай, Ксюша, ти чого пристала. Ти щось таке говориш, сама не розумієш що. – Алло, Тань, я не врубаюсь. Ти що за це ще й платиш? Або я дурна, або нічого не розумію. Він що такий класний в ліжку?
– Слухай, Ксюша, я ж іще не знаю, який він у ліжку, але сьогодні побачу. Думаю, все буде нормально. – Ну ти даєш, подруга, я би так не змогла. За гроші. Алло. Слухай, а він що якийсь супер – пупер? – Та я б не сказала, що особливо. Але мені подобається. Фірмовий, спеціальний, ортопедичний. – Хто, хто? Ортопед? Так він що лікар чи масажист? – Та який лікар. Звичайний матрац. – Який Тарас, той чорнявий, з нашого потоку? – Ксюха, ти взагалі обалділа з тими хлопцями. Матрац я купила. Розумієш? МАТ – РАЦ. Новий класний ортопедичний матрац. А ти про що подумала?

-         У мене є до Вас кілька запитань.

-         Г…ммм…

І після кілька секундної паузи вже більш зрозуміла відповідь:

-    Мабуть, зараз уже все одно… Лише не гарантую, що відповіді Вас задовольнять.

-    Тоді давайте не гаючи часу розпочнемо. Як Ви в цих умовах змогли себе достатньо адекватно почувати?

-    Сам не знаю… Зрештою, у мене досить багатий досвід. За родом своєї діяльності я повинен спокійно реагувати у екстремальних ситуаціях. А за обставин, що склалися нема змісту зриватися. Читати більше…

Говорят

этот

стих

на

русском,

хоча

насправді

він

українською…

 

З радістю повідомляю, що наш Рукопис, потрапив на сторінки віртуального журналу оглядів інтернетресурсів PlanetUA. Про нас пишуть, а от що пишуть читаємо у “Україномовному інтернеті – 58“.

зализувати після тебе рани
схоже на те, щоб цілувати асфальт
твої лінії тихо переходять у шрами
мої, по яким покірно тече плай

Мила, ти в руках стаєш Тріумфальною аркою
воротами у Барселоні, що тягнуть
байдужих туристів, яких вабить твоя принадність
вони облизують твої руки..виснуть

на тобі кетягами смачного білого
я у тобі закладаю цеглу
ти ж у мені будуєш підвали винні
я розгублено блукаю залишеною сценою

вгризайся зубами, збочена дівчинко в інших
я все одно  залишила в тобі безліч своїх якорів
і коли ти будеш блукати загубленим містом
я посилатиму тобі світло своїх маяків

Одень меня вместо рубахи белой
Размажь по лицу остатки моей чести-полосами
уставшую,прислони к извращенным стенам
да будет тебе твердь.режь скорей волосы

Ступи в меня-осмелевшую Европу
вяжи по коленям
Помни
-отныне я твоя синагога
и я твой свет.не забудь сказать спасибо.Можешь
в ад это крикнуть а можешь-в небо.
Да будут прокляты все прежнее книги
о раних царях в этом городе
уже обесцененные.
покупаю их за последнюю мелочь.

Иди молиться в свою синагогу,
стоя на стертых коленях
если не можешь быть мертвым сегодня
то стань хоть бы чуточку ценным

Спека її роздягне
не гірше ніж всі попередні
коханці.
На подовжені труби
обережно вкладе,
що на мундштуки від
нудотних сигар
схожі
Вони впиваються ніби
цвяхами,
які освятила кров Христа
і вона починає текти…
ЇЇ сік збирається в хмари
вивчає нові шляхи
і падає пилом багряним
на голови безжитлових котів
Кістки її ламаються з хрустом
про це мені повідомляють з останніх
свіжих новин
які вже давно проїлися оцтом
мені стає пусто,
коли з останніх сил
з неї зривається шкіра
і звисає на облізлих деревах-гірляндами

Наприкінці над спиртованим містом
пахне її парфумами
ти ступаєш невагомо і вільно.
десь починається дощ
і ти відчуваєш
поцілунки її язиків
на твоїй щойно
обпеченій шкірі.

Я продал на базаре
Твою нежную душу
С ежедневной мигренью
И простудой раз в месяц
Мы работали в паре,
Но я это разрушил,
Чтоб пить пиво под сенью
Битых лавок и кресел

Ты меня раздражала
Своим банным халатом
Шерстяными носками,
Вечно-зеленым чаем
Я бы длинным кинжалом
И отборнейшим матом
Всю тебя испоганил
И за море отчалил

Я продал твою душу:
Возместил все потери
За закат и клубники,
Вдаль летящие взгляды
Я не знал и не слушал,
Но я понял по мере.
Твои гневные крики -
Нету большей награды

Я. Все порвала
Свои дела.
Все забивала сроки.

Где. Не холода?
Злая вода.
Двери так бьются током!

Лед. Не подведет,
Ртутный завод
Лает собачьей стаей

А. Мой снеговик
Грустно поник
И навсегда растаял.

- Іване,чуєш Іване. Моя Мироська хоче, щоб я взагалі «поїхав».
- Куди поїхав , на заробітки?
- Та на які заробітки? Щоб зовсім «поїхав». Розумієш, головою «поїхав».
- Ага, тепер розумію.
- Ти розумієш, а вона от не розуміє, другий тиждень мене «довбає» і «довбає». Повір, нервів уже не вистачає!
- Що, знову шубу хоче?
- Та ти що, яку шубу, гірше! Читати більше…

Дівчина дрочить своєму зв’язаному хлопцеві.

Потім закидавшись жовтими колесами,

Падає непритомна з незаскленого балкону,

Розбиваючись при цьому на дрібнісінькі молекули.

 

Потім прокидається, не пам’ятаючи нічого:

Як підпалила подрузі перуку, з ким трахалась у ванні,

Чому під оком синець, а на руці татуха?

І де її косметичка, паспорт та бюстгальтер?

 

Заходить на Вікі, шукає поради,

Продивляється зі страхом останні відео ютуба.

Миється, молиться розтинає пам’ять,

Намагаючись як-небудь, пригадати що було…

 

Зализує рани, зупиняє кровотечу,

Капроновими нитками, зашиває совість.

Візит до гінеколога, аборт, із дому втеча,

Розшук результат дав! похорон… поминки…

 

Сіра фотографія, усміхнене лице,

Іскри в веселих очах та заворожуючий погляд.

Солоні сльози матері, біль в серці татуся,

Останній запис в її щоденнику «не хочу вже нічого…»

 

В суботу рано – вранці, в центрі міста ,біля банку
Зустріла якось Люба давню подругу Світланку.
Почали, звісно, говорити про життя й новини.
Здоров’я, моду і погоду, про дітей і ціни.
- Була учора в бутіку. Новий відкривсь, до речі.
Нормальні ціни і повір -шикарні, класні речі.
Старались дуже продавці, замучились аж бідні.
Хвалили якість і красу, моделі,бренди різні.
Костюмів, суконь вибір там, що дійсно гріх жалітись.
Годину міряла усе, у що могла залізти.
- І що ти взяла гарне там? – спитала та Світланку.
- Незручно було йти ні з чим… То взяла в них рекламку.