Я живу в Європейській Україні,

В якій одна родина і країна,

Мені сняться лише добрі сни

А в них лише вільна країна Україна

Приспів:Свобода це ти Україно

тільки вільна людина живе в ній

кожному своє і своя родина

будь вільною раз це назавжди

Забудьте про образи які навіки, пішли

Могли бути лише твої, але не такі

Захистила нас європейська Україна

В ній особлива мета і радість єдина

Приспів:Свобода це ти Україно

тільки вільна людина живе в ній

кожному своє і своя родина

будь вільною раз це назавжди

Місто герой-Київ вічно молодий

Як завжди від ліхтарів горить

А від куль має нас захистити вона

В ньому є вічна броня, це ти кияни.

Україно!, Україно!, Україно-о-о

Будь вільною зараз це назавжди-и-и-и!!

Приспів:Свобода це ти Україно

тільки вільна людина живе в ній

кожному своє і своя родина

будь вільною раз це назавжди-и-и-и!

(Автор Кучма Людмила)

 

Зачем Ева сорвала яблоки в саду

с райского дерева в раю

для того чтобы похвастаться

в памяти остается у мужчин …

Поезия.docx райские яблоки\

Навіщо Єва зірвала яблука в Раю

з райського дерева в «Раю»

для того щоб похизуватися

у пам’яті залишається в чоловіків

Приспів: рай тому кто читає Євангелію

про Єву і заповідь Христа і Господа

мені до «Раю» як до неба, і небес

як до мрії, і мрії!

Коли ця історія була

ніби учора Єва согрішила

життя жорстоко б’є у пояс

усіх святих зі святого письма

Приспів: рай тому кто читає Євангелію

про Єву і заповідь Христа і Господа

мені до «Раю» як до неба, і небес

як до мрії, і мрії!

Зустрічали земляни людей з «Раю» і «Аду»

Багато людей святих на своїм віку

Але ніколи не знали і не знали

а жива і між нами в Раю

Приспів: рай тому кто читає Євангелію

про Єву і заповідь Христа і Господа

мені до «Раю» як до неба, і небес

як до мрії, і мрії!

Євангелія книга для віруючих

не в ту Єву, що жила для себе

вона порушила заборону не бери

Євангелія завжди с тобою  і наяву!

Приспів: рай тому кто читає Євангелію

про Єву і заповідь Христа і Господа

мені до «Раю» як до неба, і небес

як до мрії, і мрії!

(Автор Кучма Людмила)

 

 

Ранок трубить у ріжок,

Небо полум*ям палає…

Дім в діброву заглядає,

Що сховався в моріжок…

 

Поспіша  до двору рід:

Вийшла з хати сива мати,

Вийшов батько проводжати

Сина – лицаря в  похід.

 

Паляницю й образок

Вуй вручив – благословляє,

Ненька жваво наливає

Медовуху в келишок.

 

Пригорнулася до пліч…

Білу вишиту сорочку

Приміряє:  -Це, синочку,

Шила з льону в зимну ніч.

 

До воріт коня веде

Метушливо – невеличка

З стайні меншенька сестричка –

Аж земля під ним гуде!

 

-Дай же клятву ти мені, –

Вороному, як сідлає,

На подвір*ї промовляє, –

Будеш братом в чужині!

 

-Шабля ця для завзяття,

Як спізнаєшся з бідою:

Стань в бою йому сестрою,

Вбережи щораз життя!

 

Босоніж біжить дівча:

-Не забудь в лиху годину!

Прив*язала жмут калини

До сідельця, до збруча.

 

-Це від серця рушничок –

Вмиєш личко на світанні

Чи пов*яжеш в полі  рани,

Вчувши милий голосок!

 

Срібні сльози на очах.

Під копитом промінь зблиснув:

Козак тричі в лузі свиснув –

Закурився Чорний  шлях.

 

Хіба на квітці слід роси?

Здалось , бринять пекучі сльози,

Коли пройшлись буремні грози

По гранях ніжної краси?

 

Блакитну хочу акварель

Спостерігать , пізнавши хто я :

Бо сльози жінки – це не зброя,

Це щем , що кличе на дуель.

 

А скільки світла за вікном !

Збирай тепло з долонь гарячих,

Зайду з стежок коли козачих

У сад квіток садівником.

 

Явлюсь з незвіданих доріг

І по душі тонкопрозорій

Розсиплю з жмень яскраві зорі

Й схилюся соняхом до ніг.

 

Лиш біль відчувши не одну,

Здолавши муки й перелоги,

Діставши прощення у Бога,

Пізнаєш сліз отих ціну!

Чи я потрапив до групи «ПОЕЗІЯ-ЦЕ ЗАВЖДИ НЕПОВТОРНІСТЬ»? Далі цікавіше…

Моє знайомство з групою “ПОЕЗІЯ – ЦЕ ЗАВЖДИ НЕПОВТОРНІСТЬ” відбулося завдяки Дімі Бовдую, який надіслав мені запрошення зі словами “там цікаво” на шо я відповіла “ну да..там мене ще не було”)) Далі цікавіше…

Київський вокзал
місто Чернівці,
маразм їй малював
ті знаки на руці,

атласом зіпсованим
торкався до чола
-не кожен зрозуміє
чого вона вола

голосом дивачки,
роз’ятрено сліпої,
яка з брехливим містом
готується до бою

надмірно-незбагненним,
занедбано-свідомим,
де має бути крапка-
їй мозок каже коми.

Протягом вихідних, що минули, активні учасники групи “Поезія – це завжди непосторність…“, зібрались на ще одній творчій зустрічі. Цього разу нас вітало місто Чернівці, а також vic.tor.doc, який провів невеличку екскурсію своїм уже рідним містом.

Детальніший звіт буде пізніше, я поки що дякую усім за приємні миті і чудовий настрій від спільно проведеного часу.

Подорож додому

Скільки часу потрібно людині, аби наважитись зняти маску буденної байдужості? Скільки треба проїхати, щоб збагнути, де саме твій дім? Скільки треба побути на самоті, щоб відчути необхідність чиєїсь присутності?

Ці питання не мали б для мене сенсу ще три тижні тому. Вони і зараз здаються не більше за псевдо філософську прелюдію до розповіді. Але ж треба якось починати…

Далі цікавіше…

З радістю повідомляю, що наш Рукопис, потрапив на сторінки віртуального журналу оглядів інтернетресурсів PlanetUA. Про нас пишуть, а от що пишуть читаємо у “Україномовному інтернеті – 58“.