хай небо буде співати
арії дощу – я тільки щаслива.
коли є, за ким сумувати,
що мені злива?

і звисають краплини, мов китиці,
і викрикує грім погрози.
та коли тобі є, кому снитися,
що тобі – грози?

Нервовий видих-вдих, солодкий серця щем,
Напружені усі рецептори й нейрони.
Яскраві почуття проллються із дощем
І поцілують цих дерев розкішні крони.

Сміятиметься грім. Станцює полонез
Із блискавками він. А пустотливий вітер
Ганятиме хмарки левадами небес
І так змішає всі відтінки їх палітр.

А поки що – ні хмар, ні вітру, ні грози…
Мені не світить світ, не радує радосинь.
Я очі підійму і закричу туди:
“Нехай почнеться дощ! Нехай почнеться осінь!”

28.09.2011

Легкий доторк дощу.

Першого в цьому році.

Прислухаюсь.
Мовчу.

Тиша на кожнім кроці.

Я обожнюю дощ.

Мокре моє волосся.

І бруківками площ
стелеться триголосся.

23.02.2012

Змиває дощ забруднені асфальти,
Пилюку з листя і з дахів будинків,
Звучить капіж дощу високим альтом
Вже поспіль другий день без відпочинку…

Не всі звичайно люблять цю погоду –
У розпалі жнива, пора врожаю,
Лише для мене дощ – це насолода,
Я завжди небеса про дощ благаю…

Немов би квітка, без води страждаю,
Від спеки в’яну, гну свій стан додолу,
Веселий настрій в мене пропадає,
І відчуваю в тілі перевтому…

Якби ж то кожен мав свій пульт для неба,
І вибирав собі все по потребі…

дощу впало так багато,
що субмарини яблук,
стикаються з вітрильниками
опалого листя
і разом тонуть,
застигаючи
у синіх водоростях
трави.

Хто мок під дощем, той ближче до Бога
не сприймайте за жарт чи дитячі ігри.
Дощ досі з річища йде святого:
Гіона, Фісона, Євфрата і Тигра

Хоча дощ не йде. Він – падає.
І, розбиваючись об бруківку,
тихим дзвоном своїм нагадує
від небес до землі мандрівку.

Розлітається краплями в срібло
по дахах і закутах вулиць.
Він змиває все непотрібне,
повертає слова, що забулись.

На мапі небес професійно і віддано
малює долі, немов дороги.
Усіх нас із різної глини ліплено,
але в кожному частка його вологи.